Події
Я зрозумів, що вервиця є найсильнішою зброєю проти всякого зла в цьому світі

Привіт. Мене звати Андрій, мені 24 роки. З самого дитинства мене виховували у християнському дусі, за що я безмежно вдячний моїм прекрасним батькам. У церкву я ходив щонеділі, але сповідався і причащався приблизно двічі на рік. Я любив слухати проповіді, а ще мені подобалися дівчата, які співали в молодіжному хорі. Батьки ніколи не вказували, з ким мені спілкуватися, – я сам вибирав собі друзів. Практично всі вони були затятими атеїстами. Але при цьому хорошими людьми, з добрим серцем, які шукають правди. Часом вони лаяли Церкву (скільки зла вона заподіяла, скільки у неї грошей, які там лукаві священики, і тому подібні, всім відомі ярлики), але це не відвертало мене від дружби з ними. Тепер я знаю, що Бог так цього хотів, Він завжди вів мене Своїм шляхом.

Через деяких тодішніх «друзів» Він показав мені багато різних пасток і спокус цього світу, але від усього вберіг, провівши мене на безпечній відстані. Це відбувалося в досить ранньому віці і стосувалося наркотиків, алкоголю і безтурботного способу життя. Одного разу я мало не загинув – це сталося, коли в мене врізалася машина. Не важливо, чия це була вина. Важливо є те, що водій машини дістав покручений капот і повністю вибите лобове скло, та при цьому всім, включно зі мною, дивом не сталося нічого. За секунду до зіткнення я відскочив убік (точно пам’ятаю, що це не я сам додумався так зробити). Пізніше лікар сказав, що якби я тоді не відскочив, був би зараз без ніг. Щось у мені зламалося, я вирішив боротися проти зла в цьому світі власними силами. Але моє прагнення боротися з несправедливістю і насильством тією ж зброєю і участю в бійках «проти расизму і фашизму» не мало сенсу. Тепер я знаю, що Бог боронив мене, щоб зі мною не сталося нічого справді страшного. Не тільки зі мною, але і з тими, хто був «по той бік барикад». Крім кількох синців і зсадин, ніяких серйозних поранень у нас не було.

…Тепер я знаю, що Вона – Мати миру й нікого не засуджує. Я дуже радо посуджую і суджу, що є морально правильним, а що ні 🙂 Але для Неї важлива кожна людина. Важливі наші особисті відносини з Нею і з Ісусом Христом…

Реклама

Минуло декілька років, я став розумнішим і далі шукав правду. Досконало вивчивши інші релігійні та філософські вчення, такі, як іслам, індуїзм з Хари-Крішною та інші, випробувавши все це на собі, я тим не менш утвердивсь у своїй вірі в Господа Ісуса.

Коли навчався у виші, познайомився з дівчиною, – тепер уже моєю нареченою, яка через декілька днів стане моєю дружиною, – практикуючою християнкою, яка привела мене до Бога. Саме завдяки їй мені відкрилося Його справжнє обличчя. Точніше, Бог дав мені неймовірну милість, явивши мені Себе, а як бонус я отримав живого ангела, наповненого Святим Духом. Це вона запропонувала поїхати в Меджуґор`є, щоб ми попросили про благодать для нашого майбутнього подружжя. Чому б і ні? Перед поїздкою в Меджуґор’є мене не пов’язувало нічого особистого ні з Дівою Марією, ні з Вервицею. Для мене це було лише частиною вчення Церкви, й не більше. Я казав собі: якби ця Вервиця не була такою довгою, або – якби там було хоча б побільше зупинок на «Отче наш», напевно, було б краще. Я їхав із певною недовірою, бо багато чого чув про Меджуґор’є (що це місце ще не отримало підтвердження від Церкви, що чи не виникає там новий культ, в якому є відхилення від першості в шануванні Святої Трійці, і т.д. – все, що можна знайти в інтернеті). Але я їхав туди з відкритим серцем.

Перший раз ми приїхали на Младіфест. На третій день фестивалю мені стало погано, у мене почалася сильна мігрень. Нудило, боліла голова, але я відчув дуже сильне бажання піти на гору Подбрдо. Наречена запевняла, що мені краще залишитися вдома, а не нестися в спеку на гору. Але я вмовив її піти хоча б до Блакитного хреста, що стоїть біля підніжжя гори. На півдорозі до Подбрдо мені стало дуже погано, до того ж мене нудило, але я відчув велику потребу почати молитися Вервицю. На самому початку молитви я заплакав. І я плакав усю дорогу під час підйому до статуї Діви Марії. Це ніяк не можна було зупинити, і я не міг думати ні про що інше, крім молитви. Я плакав від того, що нас так сильно любить Діва Марія – Її послання про любов я колись чув, але не надавав цьому значення. Я відчував Її величезну любов. Я нічого не бачив, тільки відчував сильний приплив любові, благодаті та спокою. Мені відкривалися істини, які я сприймаю як щось абсолютне, як деяку непорушну правду, щось постійне і незмінне, як те, що 2х2 = 4 і ніколи не буде 5, але тільки та правда незмірно більше цієї.

…Ми не повинні бути найпрекраснішими, найкращими, найправильнішими людьми на світі. Бог нас любить такими, якими ми є. І дає нам однакову кількість любові, дає кожному особисто. Має значення тільки те, хто відкриває своє серце для Його любові…

Під час молитви Вервиці на Подбрдо я пережив щось незвичайне: я зрозумів, наскільки сильно любить нас Діва Марія! Кожного абсолютно однаково. Вона любить всіх людей на цій землі неймовірно сильною любов’ю. Молячись Вервицю, я зрозумів, що вона є найсильнішою зброєю проти всякого зла в цьому світі. Якщо в молитві Вервиці ми віддамо Діві Марії всі наші неспокої та переживання, Вона прийме це й віднесе Ісусові Христу, до Його стіп. Ось так сильно я тоді відчув і пережив це. Я був неначе охоплений повним миром, і всяке зло, і всі переживання, які я ніс у собі, вже були не в мені, а в обіймах Марії.

Тепер я знаю, що Вона – Мати миру й нікого не засуджує. Я дуже радо посуджую і суджу, що є морально правильним, а що ні :). Але для Неї важлива кожна людина. Важливі наші особисті відносини з Нею і з Ісусом Христом. З гори Подбрдо ми просто дивом потрапили прямо до Причастя, хоча, здавалося, ми не встигали на Службу, а після Причастя я відчув Божу любов.

Відразу ж після причастя Святих Тайн мене наповнила неймовірна любов і благодать. Я знаю, що це була лише крапля з океану любові. У всьому цьому я впевнений на 100%, а якби було можливо, то й більше того. Але стільки любові і благодаті я ще ніколи не пережив! Були навіть деякі психосоматичні прояви, такі, як біль у грудях (але не неприємний), серце вистрибувало з грудей, як ніби величезна любов притискає мене до землі.

…Молячись Вервицю, я зрозумів, що вона є найсильнішою зброєю проти всякого зла в цьому світі. Якщо в молитві Вервиці ми віддамо Діві Марії всі наші неспокої та переживання, Вона прийме це й віднесе Ісусові Христу, до Його стіп…

Я знаю, що в Євхаристії перебуває живий Ісус Христос. Це Живий Бог, Який дарує Себе нам, це Його Тіло. Я відчував неймовірну благодать і любов, що проникали всередину мене, і своє власне безсилля. Я відчував себе таким негідним і таким немічним. Я відчував свою негідність. Але при цьому мені постійно нагадувалось, що ми всі гідні цього, абсолютно всі. Це було найсильнішим переживанням. Ми не повинні бути найпрекраснішими, найкращими, найправильнішими людьми на світі. Бог нас любить такими, якими ми є. І дає нам однакову кількість любові, дає кожному особисто. Будь то розбійник чи св.Отець Піо. Має значення тільки те, хто відкриває своє серце для Його любові. А любові було стільки, що вже через якийсь час я став просити, щоб це закінчилося, що я вже зрозумів. Бо якби це тривало трохи довше, я б цього не виніс. Бог почув моє прохання і потихеньку все стало затихати. Доброго і благословенного дня всім вам бажаю!

Реклама

Андрій, Словаччина

Читайте також: УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ ДОВІВ, ЩО МОЛИТВА ЗМІНЮЄ КРОВ І ДІЙСНО ЛІКУЄ

Джерело

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post