Жінка поблідла: — Ігнате? Що ти тут робиш? Ти ж не живеш у цьому селищі. Як ти знайшов мене?
Ігнат під’їхав до будинку, але з машини не виходив. Усередині нього ще прокручувалася розмова,
Ніно Олексіївно, але ж це наші гроші! Ми самі вирішуємо, куди їх вкладати! — Я підвищила голос, дивлячись на свекруху, яка сиділа у нашій вітальні, розклавши на столі наші фінансові документи
Моєму чоловіку, Степану, вже тридцять п’ять, а я, самостійна жінка з власною фірмою. Але
У нас з Геннадієм роботи повно, графік щільний, ми не зможемо постійно бути вдома. Стефан — підліток, йому потрібен контроль, а ми не няньки
— Ти що, приїхала мене викрити перед усіма?! — вигукнула Ольга Петрівна, її обличчя
Коли дівчинка дізналася, що вони їдуть жити до великого міста, то заскакала від радості, але потім засмутилася. — А як же тато? Корній обійняв її. — Ми будемо часто до нього приїжджати, привозити квіти, навідувати його, залишати йому солодощі
Усе життя Корнія було якимось безпросвітно божевільним. Він ні на секунду не шкодував ні
Олено, зачекай, це не те, що ти думаєш! — Михайло простягнув руку, намагаючись зупинити її
— Якщо ти зараз вийдеш за ці  двері слідом за нею, то забудь про
Якщо ти не укладеш із Романом шлюбний договір, то вам доведеться йти жити в стару квартиру — ось така була умова моєї дочки Софії. Я понад п’ятнадцять років працювала за кордоном, щоб забезпечити їй та зятю Дмитру цей великий будинок, а тепер не маю права привести сюди коханого чоловіка
— Якщо ти не укладеш із Романом шлюбний договір, то вам доведеться йти жити
Марина сиділа, опустивши листа, й дивилася прямо перед собою. Вона й поняття не мала, що її непутяща мати, як її завжди всі називали, була такою не завжди
Усе своє життя Марина мріяла про гроші, розуміючи ще з малку, що без них
Не хочу я свекра з цим його великим домом, збудованим “для родини”, не хочу жити в цій комуналці, не хочу цих клумб, квітів і троянд, не хочу зовиці, малини й смородини! Надоїло мені все це
Не хочу я свекра з цим його великим домом, збудованим “для родини”, не хочу
— У тебе надто незвичне ім’я, — сказала вона мені ще до весілля. — Його треба змінити. Ось будеш після весілля документи міняти — і ім’я своє теж поміняй
З ім’ям, звісно, батьки мені підклали свиню — нічого не скажеш. Але в нас
— Знаєш що? Чомусь ніскільки тебе не шкода. Правда, бабоньки? А Костя молодець. Нарешті згадав, що час відірватися від твоєї спідниці
— Ні, ти бачила, бачила? Іде, наче справжня королева, а сама ж — покинута,

You cannot copy content of this page