Дозвілля
— Навіщо ти лізеш у мої особисті речі — розлючено вигукував чоловік, поки я тримала в руках докази його подвійного життя. Тоді я ще вірила, що нашу десятирічну історію можна врятувати, але Василь уже обрав для нас зовсім інший фінал
— Навіщо ти лізеш у мої особисті речі — розлючено вигукував чоловік, поки я
Дозвілля
— Кохання — це не слова, Женю. Це вчинки. Ти зробив свій вибір ще вчора, коли погодився викинути мене на вулицю заради маминого комфорту. Тепер не питай, чому двері зачинені з того боку.
— Кохання — це не слова, Женю. Це вчинки. Ти зробив свій вибір ще
Дозвілля
— Якщо ти купиш квартиру собі, а не онуку, то можеш до нас більше не приїжджати, — кинула мені Марина в обличчя. Я віддала дітям усе життя, але виявилося, що любов моєї родини має конкретну ціну в валюті
— Якщо ти купиш квартиру собі, а не онуку, то можеш до нас більше
Дозвілля
— Ти тут лише гостя, тож не заважай нам господарювати — сказала сваха, сидячи в моєму улюбленому кріслі, яке я сама ж і купила. Я усміхнулася у відповідь, бо знала те, чого вона ще не здогадувалася — власник у цього крісла скоро зміниться
— Ти тут лише гостя, тож не заважай нам господарювати — сказала сваха, сидячи
Дозвілля
Я привезла вам свої старі речі, для вашої провінції це буде справжній шик — заявила родичка, зневажливо оглядаючи мою оселю
— Я привезла вам свої старі речі, для вашої провінції це буде справжній шик
Дозвілля
— Ти пропонуєш мені відмовитися від нашого майбутнього, від років економії та нічних підробіток, щоб твоя сестра отримала дорогу іграшку, а мама відчула себе переможницею? — Марина дивилася на Андрія, і в її погляді кохання згорало, лишаючи по собі лише холодний попіл. — Що ж, купуйте машину самі, беріть кредити, продавайте будинок — відсьогодні це виключно ваша проблема.
— Ти пропонуєш мені відмовитися від нашого майбутнього, від років економії та нічних підробіток,
Дозвілля
Я більше не відчуваю до тебе нічого, крім холодного обов’язку, — кинув Сергій, навіть не дивлячись у мій бік. Ці слова розбили десятиліття нашого шлюбу в одну мить, але він ще не знав, що я вже почула від Уляни, його сестри
— Я більше не відчуваю до тебе нічого, крім холодного обов’язку, — кинув Сергій,
Дозвілля
— «А ви взагалі для себе живете чи все ще для інших?» — це просте запитання від випадкової жінки в черзі до поліклініки стало для мене початком справжньої революції. У 63 роки, коли суспільство чекає від жінки лише тихих вечорів, допомоги з онуками та повної відмови від власних бажань, я раптом зрозуміла: її життя належить кому завгодно, тільки не мені самій.
— «А ви взагалі для себе живете чи все ще для інших?» — це
Дозвілля
— Ти вигнала живу істоту на лютий мороз просто тому, що вона стала тобі «незручна»? — Іван дивився на Олександру так, ніби перед ним була не дружина, а чужа, крижана істота. — Тепер я бачу, що в цьому домі справжня скотина — зовсім не кіт.
— Ти вигнала живу істоту на лютий мороз просто тому, що вона стала тобі
Дозвілля
— Дімо, у нас на рахунку було 30 тисяч гривень, а зараз — усього 7. Куди поділися наші гроші на ремонт? — Маша дивилася на чоловіка, намагаючись не вірити у власну здогадку. Вона пів року рахувала кожну копійку, відмовляла собі в обідах, щоб одного вечора почути коротке: «Мамі в санаторій захотілося».
— Дімо, у нас на рахунку було 30 тисяч гривень, а зараз —  усього

You cannot copy content of this page