Софіє, а скільки ти вчора в магазині витратила? — запитав Володимир одного вечора, не відриваючись від телефону.
Софія розклала покупки на кухонному столі й почала розкладати продукти по полицях. Овочі в
— А що ви робите на моїй дачі? Я вам не давала ключів, — Маргарита Федорівна зупинилася на порозі, дивлячись на накритий стіл, за яким сиділа вся родина.
— А що ви робите на моїй дачі? Я вам не давала ключів, —
Світлана роками працювала на трьох роботах, щоб почути від сина коротке: — Твій час уже минув. Жінка здригнулася від холоду цих слів, але саме вони штовхнули її до незворотного кроку
Світлана роками працювала на трьох роботах, щоб почути від сина коротке: — Твій час
— Ірино, за документами ти тут ніхто, тому збирай речі зараз, — холодно промовила свекруха прямо під час прощання. Молода жінка не чекала, що родинні зв’язки розірвуться швидше, ніж догорить остання свічка
— Ірино, за документами ти тут ніхто, тому збирай речі зараз, — холодно промовила
Вероніка виставила братові рахунок на 5300 гривень за домашню консервацію та овочі, які він звик брати задарма. Ця сума стала символом її самоповаги та кінцем багаторічного використання її доброти
Вероніка виставила братові рахунок на 5300 гривень за домашню консервацію та овочі, які він
— Ти просто заздриш нашим успіхам, Оресте, — ці слова моєї сестри Олени досі дзвенять у вухах. Насправді ж, я заздрив не їхнім статкам, а тому часу, який вони крадуть у власної доньки, перекладаючи виховання на втомлену маму
— Ти просто заздриш нашим успіхам, Оресте, — ці слова моєї сестри Олени досі
— Тут занадто холодно, а в державному закладі про тебе подбають краще, ніж я, тому завтра з речами на вихід — заявив син, оглядаючи порожні кутки кімнати. Мати мовчки куталася в хустку, відчуваючи, як син виштовхує її в бездушну систему коридорів та спільних палат. Раптом він дістав із сумки бланк з печаткою закладу для літніх
— Тут занадто холодно, а в державному закладі про тебе подбають краще, ніж я,
— О, це старе? Воно вже не модне, я його віддала своїй сусідці, — спокійно відповіла Тамара Олексіївна, коли я запитала, куди зникло моє улюблене пальто. Це був подарунок чоловіка, і тепер я зрозуміла, що в нашому домі з’явився не просто гість, а новий, надто владний керівник
— О, це старе? Воно вже не модне, я його віддала своїй сусідці, —
Але я більше не збираюся чекати. Досить. Цей дім — мій. Моє життя — моє. І вони більше не перебувають у режимі вічного чекання, коли невідомо, повернешся ти чи ні, подзвониш чи ні, поясниш хоч щось чи знову промовчиш
Софія жила сама вже майже рік. Формально вона все ще була одружена — обручка
— Навіщо вам мій шинка, у вас і так стіл ломиться, — сказала гостя й знову сховала нарізку назад у пакет.
— Навіщо вам мій шинка, у вас і так стіл ломиться, — сказала гостя

You cannot copy content of this page