Відкривайте, малята, не бійтеся! — вигукнула свекруха, а коробка раптом зашелестіла, ніби хтось усередині чухав кігтями. Я застигла, бо знала: її сюрпризи завжди ховають більше, ніж здається
— Відкривайте, малята, не бійтеся! — вигукнула свекруха, а коробка раптом зашелестіла, ніби хтось
Андрію, що робитимемо? — запитала я одного вечора, коли ми сиділи за столом, переглядаючи оголошення про продаж квартир. — Кредит брати страшно, а жити десь треба
Я сиджу на кухні, тримаю в руках телефон, а сльози котяться по щоках. Щойно
Надю, бізнес наш, ми переписуємо на Антона. Ти ж розумієш, традиція по чоловічій лінії, — сказав тато, не піднімаючи очей від тарілки
— Надю, бізнес наш, ми переписуємо на Антона. Ти ж розумієш, традиція по чоловічій
Ніно, ти знову витратила купу грошей на каву? Я ж казав, тільки на необхідне! — вигукнув Олег, переглядаючи чеки з гнівом у голосі
— Ніно, ти знову витратила купу грошей на каву? Я ж казав, тільки на
Мамо, можна я буду жити з бабусею і дідусем? Назавжди?
Мене звати Олена, мені 30 років, і я розлучена вже два роки. Мій син
Олено, а якщо він заплаче? Що я маю робити?
Два роки тому я вважала себе найщасливішою жінкою. Ми з Тарасом одружилися після трьох
— Ігоре, комора ломиться від банок, але дітям — ні краплі! — вигукнула Валя, ховаючи ключ у кишеню фартуха
— Ігоре, комора ломиться від банок, але дітям — ні краплі! — вигукнула Валя,
– 25 000 гривень – ось сума, яку я написала на папері, – сказала я Олені, кладучи аркуш на стіл
– 25 000 гривень – ось сума, яку я написала на папері, – сказала
“Мамо, ти ж розумієш, ательє вже не те, а квартира в центрі – золото, краще продай і поділи зараз, щоб без сварок після”, – сказав Ігор, дивлячись на брата Василя, ніби вони давно все обговорили
“Мамо, ти ж розумієш, ательє вже не те, а квартира в центрі – золото,
“Мамо, ти чекаєш дитину? У твої п’ятдесят два?!” – не стримався Андрій, і кімната ніби стиснулася від його слів. Я сиділа поруч, тримаючи руку свекрухи, яка щойно зізналася в цій правді: вдова, бабуся двох онуків, а тепер – мама хлопчика, молодшого брата мого чоловіка, тобто дядька для наших Марії та Богдана, які старші за нього на роки
“Мамо, ти чекаєш дитину? У твої п’ятдесят два?!” – не стримався Андрій, і кімната

You cannot copy content of this page