— Дарино Павлівно, ви всім розповіли, що я „багата бізнесменка“, яка оплатить ресторан на 150 осіб? Я працюю звичайним менеджером, і моєї премії не вистачить на банкет для всього мікрорайону. Ви або самі дзвоните гостям і кажете правду, або зустрічаєте Новий рік наодинці зі своїми вигадками!
— Дарино Павлівно, ви всім розповіли, що я „багата бізнесменка“, яка оплатить ресторан на
— Мамо, замов піцу, твої салати ніхто не їсть, — кинув син, навіть не глянувши на святковий стіл, над яким Юля проплакала всю ніч. У той момент я зрозумів, що наш дім перетворився на готель, де замість любові залишився лише холодний розрахунок
— Мамо, замов піцу, твої салати ніхто не їсть, — кинув син, навіть не
— Скільки-скільки коштує ця риба? — Степан вихопив пакунок з моїх рук з таким виглядом, ніби я витратила весь наш спадок на дурниці. Цей холодний блиск у його очах став початком кінця моєї казки, про який я соромилася розповісти навіть мамі
— Скільки-скільки коштує ця риба? — Степан вихопив пакунок з моїх рук з таким
— Мені байдуже, що в тебе температура 39,5! Мама сказала, що картоплю треба копати сьогодні. Значить, встала, випила таблетку і поїхала.
— Ти оглохла чи що? Я втретє повторюю: підйом! Голос Віталія не просто звучав
— Це дар, Оксано, і ти не маєш права мене судити — наголосила сестра, коли я спробувала заговорити про здоровий глузд. Вона ще не знала, що цей дар змусить її чоловіка тікати з дому, а дітей — забути про дитинство
— Це дар, Оксано, і ти не маєш права мене судити — наголосила сестра,
— Ти справді такий боягуз, Антоне? Не зміг сказати мені в очі, що хочеш розлучення, і натомість я дізнаюся про це зі статусу у соцмережах? Ти виставив мене посміховиськом перед усім містом, а тепер ховаєшся за спинами колег. Сім років шлюбу ти оцінив в один пост. Що ж, чекай на відповідь — вона тобі не сподобається
— Ти справді такий боягуз, Антоне? Не зміг сказати мені в очі, що хочеш
— Твоя хата — це твої клопоти, а у нас у місті кожна хвилинка на вагу золота — Валентин навіть не вийшов з авто, щоб попрощатися. Мати залишилася стояти біля перекошеної хвіртки, яка трималася на одному лише її терпінні
— Твоя хата — це твої клопоти, а у нас у місті кожна хвилинка
— Це була всього одна ніч, Василино, просто випадковість на дні народження сина — виправдовувався він, поки я дивилася на зібрані валізи. Випадковість, яка тепер щодня росла під серцем іншої жінки
— Це була всього одна ніч, Василино, просто випадковість на дні народження сина —
— Антоне, сім років я чекала на цю каблучку, але зараз вона викликає в мене лише сумну посмішку. Ти прийшов не тому, що змінився, а тому, що боїшся залишатися наодинці зі своєю безпорадністю. Дякую за досвід, але я більше не збираюся витрачати своє життя на роль зручного доповнення до твоїх сумнівів!
— Антоне, сім років я чекала на цю каблучку, але зараз вона викликає в
— Олено Миколаївно, я дуже ціную ваше бажання “допомогти”, але коли після вашого візиту дитина плаче три години, а я знаходжу пульт від телевізора в морозилці — це не допомога, а стихійне лихо! Ми вас любимо, але відтепер наші двері відчиняються лише за попереднім записом і лише тоді, коли ми обидва до цього готові.
— Олено Миколаївно, я дуже ціную ваше бажання “допомогти”, але коли після вашого візиту

You cannot copy content of this page