Мама досі вважає, що дві тисячі доларів, які ми заплатили їй за бабусин будинок, дають їй право розпоряджатися нашим життям: — Ти ж заплатиш за це пальто, правда? — запитала вона, хоча на роботі у Віктора серйозне скорочення
Мама досі вважає, що дві тисячі доларів, які ми заплатили їй за бабусин будинок,
Софіє, доню, – мовила я тихо, намагаючись не дати голосу тремтіти, – мені сімдесят два. Здоров’я вже не те. Я ледве ходжу
Я стояла посеред їхньої просторої вітальні, тримаючи в руках сумку з подарунками, які привезла
Уже двадцять років я печу хліб у Португалії, а мій син у Києві все ще не може “стати на ноги”. – Мамо, мені треба ще 1500 на комуналку і дитячий садок. – Я відправила йому майже 200 000 за ці роки, але здається, що борг моєї совісті ніколи не буде сплачено
Уже двадцять років я печу хліб у Португалії, а мій син у Києві все
Онуки пішли, двері за ними зачинилися. Анна Марківна сіла на ліжко і вперше за багато років дозволила собі заплакати. Не тихі сльози, що можна сховати, а ридання — гучні, відчайдушні. Сусідка навіть повернула голову й подивилася на неї з розумінням. — Не плач, дорогенька, — прошамкала вона. — Усі ми тут плакали перший тиждень. А потім звикаєш. Звикаєш, що ти нікому не потрібна
Анна Марківна прокинулася у своїй кімнаті на світанку. Вісімдесят років — цифра кругла, поважна.
Син вважав мене скупою, бо я відмовилася віддати йому дачу, яку тепер оцінювали в 85 000 доларів. Я вимагала, щоб він або компенсував мою інвестицію, або повернув усі 15 000 доларів, витрачені на його освіту. Ніхто з нас не планував поступатися
Син вважав мене скупою, бо я відмовилася віддати йому дачу, яку тепер оцінювали в
— Ну, розповідай. — А що розповідати? Шкода мені вас. Кожен раз плачете, а він, як тільки ви йдете, тут справжні свята влаштовує. — Свята? Ти не помиляєшся? Він же без свідомості
Євгенія сиділа навпроти чоловіка і подумки лаяла себе на чому світ стоїть. Як же
Я щойно дізналася, що мій чоловік купив своїй “Ірині” дорогий годинник за 450 000 гривень, і тепер моє завдання — почекати, поки вартість наших спільних акцій на біржі досягне потрібної мені позначки. Він зраджує, а я просто “купую” час для вдалої інвестиції
Я щойно дізналася, що мій чоловік купив своїй “Ірині” дорогий годинник за 450 000
— Уперед! Вистав себе ще більшим посміховиськом, ніж ти вже є. Хоча, куди вже більше? Зауваж, коли ти продавала квартиру, я навіть поруч не стояв. А куди ти гроші діла? Ну, може, спустила кудись. Щасливо залишатися. Мене чекають
Ніна ніколи не була настільки щасливою. Вадим змінився абсолютно. Вечорами вони розглядали різні будиночки,
Я вже багато років живу в Німеччині, але про стареньких батьків, що живуть в селі, я ніколи не забував. Гроші, які я виділив на їх безбідне життя в Україні я надсилав сестрі. Оксана їх міняла на гривні і передавала батькам. Так думав я, а насправді все було зовсім інакше. Якби не та розмова з мамою, вона б досі водила мене за носа
Я вже багато років живу в Німеччині, але про стареньких батьків, що живуть в
Сьогодні вона вирішила прийти додому раніше звичайного. На годиннику було 14:30. Час, коли їхня квартира мала бути пустою. Але за дверима чулися жіночі кроки і тихе наспівування незнайомого голосу. Євгенія вставила ключ у замок. Рука тремтіла, але рішучість надавала сил. Замок клацнув, і вона відчинила двер
Євгенія стояла перед дверима своєї квартири, міцно стиснувши ключі в збілілих пальцях. П’ятнадцять років

You cannot copy content of this page