Як навчитись приймати допомогу і не хотіти провалитись крізь землю?
Питає киянка Юлія Капшученко, яка переїхала з сином у більш безпечне місце. Її не перестають дивувати люди, які постійно прагнуть їх нагодувати чи підтримати.
“– Ви переселенці? – підходить бабуся, запнута в хустку, років 70-ти.
А я не знаю, хто я. Біженка чи переселенка? Кивнула, що так.
– Це вам. Тут дітям цукерки… булочка… – протягує пакет, починає плакати і йде геть.
У пакеті були яйця, ковбаса, шоколадні цукерки, булочки. Це цілий всесвіт для цієї бабусі. Вона їсти ці продукти могла тиждень. Не уявляю, скільки за нього жінка віддала грошей в магазині, десь 1/4 чи 1/6 пенсії. Для мене – це не великі гроші, для неї – страшна цифра.
Ми гуляли коло сільського магазину. Вона нас побачила і пішла скупитись. Нетутешніх тут впізнають автоматично. За одягом, мовою. Та і всі одне одного знають. Що в голові було в цієї бабусі, що вона прийняла таке рішення? Невідомо…
Постояли з пакетом у шоковому стані. Пішли додому. Зустрічаємо натовп жінок, які йдуть з церкви:
– Слава Іссу, – вітаються.
– Навіки слава, – відповіла і задумалася, чи правильно сказала. Вдома так не вітаються. Та я і не вдома.
Вибігає з двору захекана жінка:
– З церкви йшла, вас побачила, обігнала. Бо ж речі хотіла передати!
Віддає пакет речей. Дякуємо і швиденько стрибаємо у тимчасово свій двір.
Хто його знає, як реагувати на подібну людську доброту? Незвично це все. Звикла сама людям допомагати. А тут все нам і нам… Я не знаю, що робити.
От що робити, коли, з одного боку, мені є що їсти, вдягнути – то дрібниці, є пралка – перемо. Є де жити… ну, поки не виганяють. Власницю хати питають сусіди, чи стане їй бульби і моркви для нас, чи дати? Вона ж відмахується: “Та вистачить!”
З одного боку – ми й справді потребуємо і даху, і їжа завжди з’їдається. Якщо поки кошти є і продукти в магазині теж. Та я не знаю, що буде завтра чи за тиждень: буде що їсти чи вдягти? І де ми будемо? То всяка допомога ніби і доречна.
Але як навчитись це приймати і не хотіти провалитись крізь землю? Як? Я не можу прийняти оце “біженка” чи “переселенка”. Я не хочу глобально це приймати. Я хочу додому…
Тому молюсь на ЗСУ і нашу перемогу. Ще трошки… і ми будемо громадянами своєї країни, а не “переселенцями” чи “біженцями”… правда ж?
На фото – вміст пакунку від бабусі”
Київ – Твоє Місто, facebook.
Фото.