Коли мені ледь виповнилося вісімнадцять я відчула, що при надії. Ми не планували так рано дитину, але діватися тепер було нікуди, тому мій хлопець запропонував мені вийти за нього заміж і влаштувався на роботу.
Зарплата у нього крихітна, а тому нам у нас великі фінансові труднощі і грошей немає навіть на найнеобхідніше, але він старається, як може. А ще не зрозуміло зовсім де ж ми всі житимемо, адже дитині теж простір потрібен. Я довго думала і придумала найоптимальніший вихід з цієї ситуації.
У мене є прабабуся – це мама мого діда, яка є власницею однокімнатної квартири. Я вирішила поговорити з родичкою і спробувала їй пояснити наше становище. Я пообіцяла бабусі, що ми піклуватимемось про неї і часто навідуватимемо у будинку для людей похилого віку. Адже ж вона має вже майже дев’яносто років. Так, ще жвава і при своєму розумі, але ж вік.
Проте бабуся влаштувала неабияку сцену і одразу усім родичам повідомила про мою пропозицію. Дід тепер через це не хоче мене бачити, а мама каже, що не так мене виховувала зовсім.
Я не розумію, чому вони не бажаю розуміти того, що так буде краще не тільки для нас з чоловіком, але і для бабусі?
Вона живе одна, до неї час від часу навідується тільки моя мама і дід, так як з моєю бабусею прабабуся не розмовляє з моменту їх з дідом весілля. А в будинку для літніх людей вона буде отримувати постійний і професійний догляд: про неї там будуть піклуватися і доглядати спеціально навчений персонал.
Я думаю, що після того, як вона заспокоїтися і її емоції вляжуться я ще раз спробую з нею поговорити. Я хочу їй розповісти, що за старими там дуже добре доглядають, а тому, я думаю, що вона не зможе відмовити рідній правнучці. Всі люди різні і до кожної людини необхідний індивідуальний підхід.
Я ж не про себе думаю, а про своє маля, я переживаю за те, де він буде рости, адже це не вихід мотатися з дитиною на руках по орендованих квартирах. Ну треба ж нас врешті-решт зрозуміти. Вони ж дорослі люди.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.