У дворі стояв передвечірній гомін. Двір був великим, просторим, оточеним проїжджою частиною та тротуаром. Жителів – як бджіл у сотах чотирьох п’ятиповерхових будинків. Люди поверталися з роботи, забігаючи у прибудинкові крамнички по хліб та інші нехитрі продукти для вечері.У дворі галасувала дітвора – і це перекривало всі довколишні шуми. Нероби невдало імітували відпочиваючих після робочого дня, за столиком під абрикосом граючи в доміно. До загального кола приєдналося ще кілька зівак-підлітків, про місце перебування яких у сім’ях не турбуються. Біля під’їзду, на лавочках ще сиділи одвічними гурбочками бабуні, з задоволенням розглядаючи гамірних сусідів…
З тихим шурхотом у двір закочувалися машини, протискуючись обабіч газонів, для нічного відпочинку. Поверталися дачники-велосипедисти. Звільняли свій надійний транспорт від сумок, торбочок і торбинок з осінніми доставками. Люди віталися, перекидалися загальноприйнятими фразами з сусідами та знайомими, погукували на дітей,нагадуючи про час. У двір закочувалися все нові й нові хвилі людей: чоловіки і жінки, старі і молоді,тверезі і не дуже…
Ніхто й не звернув уваги на чоловіка середніх років, який йшов повільною ходою людини напідпитку, що ніяк не могла зберегти рівновагу. Чоловік пройшов повз лавочки з бабунями, похитуючись, обминув зграйку малюків і сторожових матусь біля пісочниці. Ноги переставали його слухатися, він ішов з кожним кроком усе повільніше. Скляні очі дивилися в нікуди. Повів неслухняною рукою по обличчю, і вона в’яло впала додолу. Постояв якусь мить, похитуючись, і невпевнено рушив далі, напевно,сподіваючись здолати вже недалеку, дорогу. Повільно схилив голову на груди й знову, заточуючись, зупинився. Зграйка дівчаток запобігливо оминула його стороною. Чоловік ступив ще кілька кроків обм’яклими ногами й зупинився знову. Навпроти нього, на газоні, густо порослому споришем, метушилися горобці. Незнайомець постояв якусь хвилину, ніби спостерігаючи за ними, ще ступив крок і в’яло опустився на траву, сполохавши заклопотану нежданою вечерею зграйку.
Неподалік господиня вибивала килими. Помітивши краєм ока цю картину, поспіхом зібрала свої речі та й попрямувала до під’їзду. Чоловік лежав на газоні й дивно ворушив руками, ніби намагаючись їх підняти, але вони не слухалися його. Після кожного такого руху він все більше нахилявся вперед. Нарешті ліг обличчям у спориш.
– Своїх,мало, ще й чужі тут бродять. Алкоголіки нещасні, – кинула в його бік сива жінка й потягнула за собою далі візок ”кравчучку”.
А він лежав ниць у траві, незграбно підібравши під себе руки. Ноги його, час від часу сіпалися, ніби силуючись підняти тіло, але тільки черкали носками черевиків асфальтовану доріжку.
– Дядько п’яний? – з цікавістю розглядаючи чоловіка і мало не зупиняючись біля нього, запитав малюк у мами, яка вела його з дитячого садка.
– Он дивись, тато іде, – відвернула увагу дитини молода жінка, прискорюючи кроки.
Хлопчаки, що на вигуки з балконів своїх імен, з незадоволенням покидали футбольне поле, здаля крадькома зиркали то на чоловіка у траві, то на п’ятачок біля столика за безкінечним доміно, мимоволі силуючись поєднати ці два кадри в один.
Бабуні біля під’їздів від вечірньої прохолоди ворушилися енергійніше і збиралися додому. Вони з відразою все поглядали та поглядали у бік чоловіка, що досі лежав на газоні. Одна з них, крадькома поглядаючи на дорослу онуку, що поспішала на побачення, мовила невтішно, привертаючи увагу коліжанок до юної дівчини та скрушно похитуючи головою:
– А то ж чиясь доля така непотрібна у траві валяється.
– Та не кажіть… П’ють та п’ють. І що то вже далі буде?! – в’яло підхопила одна з них, і собі міряючи критичним поглядом онуку сусідки.
Чоловік на газоні перестав ворушитися. Руки його завмерли в незручній позі під грудьми, а ноги дивно витягнулися і затихли. Горобці повернулися до свого насіння в спориші. Жителі будинків зачиняли щільніше вікна і фрамуги – бо ж ці осінні комарі такі всюдисущі. Дошурхували останні машини, ще довго гріючи своїм теплом асфальтований двір. На газоні лежав вже не живий чоловік, який ніколи не вживав спиртного…
Л.Савчук