— Світлано! Світлано! Зараз же відкрий двері! Ти чому закрилася, га? Що ти там робиш? Ось я зараз Ілюші подзвоню, все йому розповім! Світлано! — паня літнього віку спочатку стукала в двері руками, потім почала допомагати собі ногою, стукаючи туфлею щосили.
За дверима зітхнули тяжко, засопіли і відкрили нарешті таки, такі бажані двері. На поріг вийшла незадоволена дівчина в джинсах і топіку.
Ага! І причепурилася, так? Ще й кофтину яку одягла… Взагалі б уже все зняла, безсовісна! Ось я зараз подивлюся, чим ти тут займаєшся, мила моя. — жінка подріботіла на кухню. Світлані довелося піти слідом за нею.
А на кухні сліди —накритий стіл з пляшкою винця і ще три дівчини. Вони дивилися з подивом на виниклу на порозі жінку і переглядалися.
— Ну що ви, Тамаро Сергіївно, влаштовуєте! Не розумію, як з вами боротися. Добре Ілля у вас ключі забрав від квартири, а то ви і вночі могли заявитися… Ну що вас знову не влаштовує? — Світлана засмучено дивилася на літню жінку.
— А то ти мене не влаштовуєш! Що, як тільки чоловік твій за поріг, ти одразу влаштовуєш незрозуміло що. Дівок понаводила, мабуть і чоловіки десь недалеко. Ось я піду перевірю зараз по квартирі. Ще й п’єте тут, безсоромні. А заходити я маю право коли хочу, ясно ?! — жінка авторитетно підняла догори вказівний палець. — Моя квартира! Ось!
Вона розвернулася і кинулася по квартирі перевіряти шафи і балкон, примовляючи:
— Ось я зараз як знайду якогось, і все Іллюші розповім… А ти розказуй потім казки, що я не я і хата не моя…
— Світлано, як ти терпиш все це? Не знаю, я б при першому такому відвідуванні бігла з цієї сімейки, гублячи капці. — сказала одна з дівчат.
— Та ні, Наталю, Ілля у мене хороший. І батько у нього був чудовий, царство йому небесне. А матір він сам на шлях істинний наставляє. А все марно. Як тільки він у відрядження, у неї починається квест. Їй все здається, що я її синові невірна з першим зустрічним…
— Ясно-ясно, видно чоловіки пізніше підійдуть. Ну я почекаю, у мене часу вдосталь. — свекруха видерлася на барний стілець, косо поглядаючи на подруг.
— Тамаро Сергіївно, ну вистачить вам вже, правда! У Наталі день народження. Ми, поки діти в садочку, вирішили у нас посидіти, випити. Ви так і будете сидіти? — Світлана дивилася на свекруху з відчаєм.
— Так, так і буду. — Тамара Сергіївна дивилася на всіх з висоти барного стільця і йти не збиралася.
Дівчата, зітхнувши, почали розходитися по домівках. Свято було зіпсовано геть.
Увечері Світлана зателефонувала чоловікові і розповіла йому про подію що сталася. Той уважно вислухав і зітхнув.
— Світланко, не знаю, якщо чесно, що з нею робити. Відчуття складається, що їй або нудно або у неї не все в порядку з головою. Гаразд, як кажуть, будемо подивитися. Як Катруся там? Як ти, все у вас в порядку? Я вже через тиждень вдома буду, потерпи, сонечко.
— Так у нас все добре, не переживай. Ось тільки мама. — Світлана зітхнула у відповідь.
— Я подзвоню їй завтра, поговорю. Сьогодні вже пізно. На добраніч, цілую вас. Катрусі привіт. До зв’язку. — і чоловік поклав слухавку.
Три дні було затишшя. Напевно дзвінок чоловіка подіяв на свекруху, подумала Світлана, і полегшено зітхнула. А даремно.
У п’ятницю у неї на роботі був аврал, вона працювала бухгалтером в серйозній фірмі. Був кінець місяця і у неї не сходився звіт через якусь плутанину. Нічого не вдієш, вона, зітхнувши, зателефонувала свекрусі. Хтось же повинен був забрати Катрусю з садочка. Та охоче погодилася.
Світлана звільнилася близько дев’ятої вечора і в пів на десяту вже була у свекрухи. Привіталася, забрала Катрусю і вони пішли додому, свекруха жила в п’яти хвилинах ходьби від них.
Потім були вихідні. Вони з донькою прекрасно провели час. Гуляли, ходили в кіно і кафе, читали книжки, сміялися. Ілля мав приїхати у вівторок. Світлана вирішила, що влаштує святкову вечерю і спече його улюблену шарлотку. У понеділок вона, як завжди, відвела Катю в садок. А поки чекала коли донька переодягнеться, помітила дивний погляд виховательки. Ну дуже дивний. А оскільки Світлана виховательку знала давно, вона вирішила запитати в чому справа. Почуте Світлану вразило. Більше того, вона остовпіла і втратила дар мови.
Вихователька розповіла, що в п’ятницю Катю забирала бабуся і вона ж розповіла про Світлану цікаву історію.
—Ви знаєте, Олено Вікторівно. — звернулася Тамара Сергіївна до педагога. — Невістка у мене, просто слів не підібрати якийсь. І як тільки Іллюша, синочок мій терпить її. Не пощастило йому, бідному… — вона підняла очі до неба. — Тільки він за поріг, а вона відразу квартиру перетворює в казна-що. Подруг, таких же ж як вона, понаводить і кожній подрузі по парі. Так, так, не дивіться на мене так. Кожній! І ще випивки повний стіл. Та, як почнуть хороводи водити. Дитина бідненька не годована, що не обіпрана, ніби сирота. Уявляєте? Я стежу за порядком звісно, намагаюся. Але за всім сама не встежиш. Розумієте? Я вже й кажу їй— «навіщо ти дитину народжувала тоді, якщо вона тобі не потрібна? Ось така у нас ситуація, Олено Вікторівно… —вона скорботно похитала головою.
— Господи. Як же ж так! У опіку ж треба звертатися! Бідна дитина… А з вигляду так і не скажеш. Світлана така приємна жінка, — відповіла їй на це вихователька.
Ага, приємна. У тихому болоті, самі знаєте, чорти водяться. — якось багатозначно сказала Тамара Сергіївна. Почувши цю розповідь, немов плід чиєїсь фантазії, Світлана мало не сіла повз стільця. Виховательці довелося відпоювати її водою. Вони потім довго розмовляли і, все зрозумівши, Олена Вікторівна тільки співчутливо похитала головою.
—Та вже… Не дай Бог таку свекруху мати. Ну ви тримайтеся. Добре що ви мені все розповіли, а то я не знала що і думати. Картинка щось не сходиться. Де ви і де коханці з подругами.— посміхнулася Олена Вікторівна.
А Світлана не могла дочекатися приїзду чоловіка. Зустрівши його і нагодувавши, вона почала свою розповідь. Він слухав спочатку спокійно, потім, до кінця розповіді, зірвався з місця і почав ходити по кухні.
—Це вже занадто. Так, з завтрашнього дня шукаємо квартиру і переїжджаємо! Краще на орендованій, ніж з мамою під боком.
Квартиру вони знайшли швидко, хорошу і світлу, в сусідньому районі. Подивилися, оплатили і вирішили переїжджати негайно. Річ у тім, що їх куплена квартира повинна була бути готова тільки через півроку. Новий будинок був на останній стадії будівництва, а поки вони жили в квартирі материної мами, якої давно не стало.
Через три дні приїхали вантажники і стали вантажити речі. Ілля їм допомагав. А Світлана з Катрусею ходили квартирою і контролювали, чи не забули чогось. За цими заняттями їх і застала Тамара Сергіївна.
Вона якийсь час дивилася на речі, на спорожнілу квартиру. На її обличчі поступово з’являлося усвідомлення побаченого. Тут вона побачила сина і заголосила.
— Ой, синку, Ілюшечко, а що тут у вас відбувається? А куди це ти з рідного бабусиного будинку зібрався? Га? — вона дивилася йому в очі віддано і ласкаво.
—Матусенько. Ми переїжджаємо на орендовану квартиру. І тут більше жити не хочемо. Півроку поживемо, нічого з нами не станеться. Та й Світлані так спокійніше. А ти, ж уже не в молодому віці, подумала б про свою поведінку… Як тобі не соромно таке говорити про свою невістку! — Ілля підвищив голос.
— Синочку! Та ж вона наговорює на мене! Рідний! Зміюка підколодна! Хоче сина у мене забрати і внучку! А її треба батьківських прав позбавити! Я все знаю! Все бачила! — Тамара Сергіївна пригрозила Світлані пальцем.
— Так, мамо, йди додому, не заважай нам збиратися. І взагалі, ти тепер до нас близько не підійдеш, поки не вибачишся перед Світланою. Вона моя дружина і я нікому не дозволю її ображати. Ясно? — Ілля м’яко, але наполегливо відправляв маму до дверей.
Вона пручалася і виходити не хотіла. Довелося йому вивести її за лікоть. Потім вона намагалася заплакати і, потираючи очі руками, робила вигляд, що дуже переживає. Нарешті, зрозумівши, що справа набирає серйозний обертів, вигукнула:
— Синку! Ти що ж це і справді маму виганяєш? Через цю свою Свєтку? Вона що тобі дорожча за матір, виходить? Ой пошкодуєш ти ще, що так зробив. Ой пошкодуєш. А я вибачатися? Перед ким? Перед плюгавкою твоєї? Так ні за що! Тьху на неї! — вона смачно плюнула під ноги.
Ілля більше нічого не сказав. Він зрозумів, що продовжувати цю розмову безглуздо. Розмова сліпого з глухим. Важко зітхнув і закрив двері на замок перед материним носом. Вона довго ще стукала, дзвонила, щось вимовляла. Потім все затихло. Пішла.
Ілля зі Світланою і Катрусею переїхали в орендовану квартиру і полегшено зітхнули. Вони були в недосяжності для матері Іллі і це їх дуже тішило. Особливо Світлану.
Тамара Сергіївна подзвонила через тиждень. Голос був винуватий і тихий.
— Синку, вибачте мене… Не знаю що на мене найшло, помутніння якесь… Можна я до вас в гості приїду. Я вибачусь перед Світланкою звичайно ж… Просто я дуже сумую, особливо за Катрусею.
Ну що ж робити? Довелося подружжю пробачити недбайливу матусю і запросити її в гості. Шкода все ж таки…
Вона приїхала задоволена і щаслива. Привезла купу фруктів і солодощів для Каті, а до столу тортик і кавун. Всі сіли за стіл обідати. Свекруха, спробувавши Світланину запіканку, раптом скривилася:
— Ой, Свєтка! Щось в тебе не запіканка, а баланда якась вийшла. Ну їй Богу, як не вміла ти готувати, так і … — вона замовкла, піймавши на собі суворий погляд сина. — Мовчу мовчу … А я що, я просто так … — вона стала навмисно уважно дивитися у вікно. А Світлана і Ілля порснули від сміху, не дивлячись на здивований погляд матері. Вони реготали довго і для Тамари Сергіївни дуже було прикро. А коли заспокоїлися, мати, надувшись, вирушила додому. Ілля провів її до дверей, повернувшись, обійняв дружину за плечі.
— Ну ось що з нею робити, Світланко? Вона як дитина. Що Катруся, що мама, одне і теж…
— Не знаю, Іллюшо, час покаже…
Фото ілюстративне.