На днях мала неприємну розмову зі свахою. Не втрималася. Вона ніби й хороша людина, проте живе цілком за кошт дітей, бо сама не хоче працювати. Звикла так усе життя…
Моя дочка два роки тому вийшла заміж. Чоловіка знайшла собі хорошого і якби не свекруха, то жила б моя Світланочка і не тужила. Сваха – спокійнісінько забирає ледь не половину зарплати сина. Дочка мовчить – не хоче псувати відносини. Думає, що Дмитро, її чоловік, влаштується ще на одну роботу, аби все-таки допомагати матері. Або візьме нічні зміни. А цього Світланка не хотіла, тому вирішила мовчати.
Живуть вони окремо. Світланка успадкувала квартиру своєї бабусі. Зараз вони роблять у ній ремонт.
Дочка тривалий час мовчала про те, що Дмитро ділить зарплату навпіл. А на цьому тижні поділилася своїми переживаннями зі мною. Адже самим треба хату дотягнути до порядку.
Дасть Бог, і дитина за кілька місяців з’явиться. Тому заощадження треба мати. А вони не можуть і копійки відкласти, бо матуся Дмитра розраховує на їх бюджет.
Я собі міркую так: моя сваха молодша від мене на сім років. Силу зберегла у молоді роки. Я ж працюю! А вона чекає на готову копійку. Тому підшукала їй роботу і пішла з такою пропозицією до неї в гості.
Хай пожаліє трохи сина. Зрештою, вони – молода сім’я, і грошей їм потрібно ого-го. Світланка через місяць піде в декретну відпустку. Дмитру одному доведеться заробляти на сім’ю.
Сваха з нагоди мого приходу накрила стіл. Бачу, не дешеві продукти вона собі дозволяє. Я при зарплаті таких не купую, бо думаю про завтрашній день.
Одразу розповіла, чому саме до неї на гостину завітала. Однак вона сприйняла мою пропозицію з обуренням. Чого це вона має працювати? У неї є син, який зобов’язаний опікуватися матір’ю. Вона й не збирається нікуди йти.
Я йшла до неї з добрими намірами. Думала, вона навпаки зрадіє такій можливості. Адже цілими днями сидіти вдома також не просто. Але не для неї!
Для неї це було нормою. Вона звикла все життя жити за чужий рахунок. Виходила тричі заміж.Усі її чоловіки були досить таки забезпечені і вона звикла жити на широку ногу.
Але ж робота, яку їй пропонувала, була не важка – сидіти на прохідній у школі і слідкувати, аби ніхто з чужих не зайшов. Вона обурювалася: зарплата низька, а за копійки вона працювати не буде. І годі!
У мене аргументи закінчилися. Я не втрималася і висловила їй своє обурення. Моя відвертість не сподобалася їй. Ми розійшлися кожен при своїй думці.
Як вплинути на цю ситуацію, не знаю. Можливо, підкажете ви, як допомогти моїй дитині? А може, я не права і син повинен забезпечувати матір? Хоча вона ж здорова і працездатна.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.