Батьки йдуть в храм. Ведуть свою маленьку донечку до Божого дому. Їхня радість і потіха така весела і щаслива. Вона своїм чистим сердечком в молитвах злітає до неба. Сяючі очі випромінюють благодать. Подружжя дуже радіє, малечі, яка всього три роки появилась в їхній сім’ї. Але йдуть вони мовчки, немов засмучені і думають про щось своє. Лише доня щебече та своїм дзвінким сміхом відволікає від сумних думок.
Привівши Марію до храму, Йоаким і Анна виконали дану обітницю Творцеві. Двоякі відчуття огортали їхні серця. З одного боку це була радість, а з іншого – смуток, адже вони ж все своє свідоме життя чекали на ту крихітку. І самі вони вже геть в похилому віці, прощаються з найбільшим скарбом, який мали. Знають старенькі, що це останній день їхній разом. Не побачаться більше, не почують голосу своєї дитини, не пригорнуть до серця, лишилося не багато доживати, самим і одиноким. Але на це воля Божа.
Марія ж навпаки, дуже зраділа. Вона немов чекала цього дня. Хоч ще зовсім маленька, але жила як свята! Відрізнялась від своїх однолітків. Все піднімає очі до неба, і наповнюється неймовірною радістю. Здавалося бачить щось таємне і сокровенне, те що ніхто не бачить і нікому ця завіса не привідкривається. Не дано простим і грішним людям відчувати та розуміти те що відкрито їй. Дівчинка щасливо переступила поріг монастиря, обернулась до батьків, щиро посміхнулась і зникла за зачиненими дверима. Її мрія збулась! Вона повністю належатиме Господу!
Батьки, самі, як сироти, повертались в мовчання додому. Вони навіть не підозрювали в той момент, хто є їхня донечка, ким вона стане. Найменшої тіні в думках не було, що вони матимуть велике відношення до спасіння людства. Не знали старенькі, що найблагодатніші на Землі, не відали, що обіцяний Спаситель буде їхнім внуком.
Галина Мазурик