Дозвілля

Прийшла звістка і від Дмитра із Франції, мовляв, приїжджай, Маріє, бо я вже самотній, дружини два роки, як не стало, діти живуть окремо, я переніс операцію на колінному суглобі, тож ходити важко, і приїхати в Україну не зможу, тебе всі ці роки любив і пам’ятав, ми могли б прожити з тобою разом ще кілька десятків років

By vasyl k

January 22, 2023

Марічка зовсім не була схожа на сільську дівчину. Звичайно, що нічого поганого нема в сільських дівчатах, одягнених у сорочки й спіднички. Але Марічка дуже любила сукеночки, такі, як у міських панночок, що приїжджали з батьками й кавалерами помилуватися сільською природою, побутом, звичаями.

Мами в Марічки не стало, коли їй було всього два рочки. Вона народила молодшого братика, але до двох тижнів покинула його на тата, а сама полетіла голубкою в небо.

Про це пізніше дівчинці розповідала мачуха, а злі язики вже дорослій дівчині казали, що просто тато не шанував молоду поpоділлю, не допомагав у важкій домашній роботі по господарству. Він був дуже строгий і в дружини взяв собі таку ж сувору вдову з сином від першого шлюбу.

Жалісливі молодички співчували дівчаткові, пророкуючи їй важку долю з мачухою. Як було насправді ніхто й дізнався, бо дівчинка зростала такою тихонею, чемною, мовчазною, що ніхто й не посмів її розпитувати про стосунки з мачухою.

Видно було, що від тата особливої ласки дівчинка не відчувала. Але мачуха задля падчерки ладна була що завгодно зробити, зекономити, навіть приховати від чоловіка якусь копійчину, щоб тільки Марічці щось прикупити: то тканини на сукеночку, то стрічку до віночка, то намисто, то черевички…

А як зодягне дівчатко в неділю чи свята, то таке все на ній, ніби з голочки, чи з щойно з крамнички – хоч картину малюй з цієї панянки, така вже вона чистенька, охайна, так гарно заплетена, що очей відвести неможливо від такої кралі.

Цвісти б цій красі й процвітати, дарувати любов коханому й майбутніх діточок леліяти… Якби на долю не випала вiйна. Але й вона не змогла позбавити світлого почуття кохання, що завершилося пишним весіллям, яке справили тато й мачуха своїй улюблениці.

Та щастя було недовгим. Чоловік Дмитро служив в УПА. Коли почалися арешти, місцевому проводу ОУН-УПА вдалося переправити його за кордон. Як виявилося через десятки років, він оселився у Франції, а його молода дружина намагалася піти в(тоді вже підпільний) жіночий монастир, але не встигла.

Eнкаведисти час від часу навідувалися до оселі Марійки, щоб затримати її чоловіка, але, так і не дізнавшись нічого про його долю, заарештували саму Марічку й заслали на 10 років в Архангельську область на лісоповал.

Те холодне десятиліття для Марії було зігріте теплотою сердець їхньої дружної бригади. Через кілька років катоpжної роботи pосіяни запропонували їм підготувати новорічний карнавал і концерт у місцевому клубі.

Молоді хлопці й дівчата не стрималися від солодкої спокуси влаштувати вертеп і заспівати колядки, не замінюючи слова «вертепом» на «моcквою», «Син Божий» на «новий рік»

Нова радість стала. Яка не бувала, Над ВЕРТЕПОМ зоря ясна Світу засіяла.

Добрий вечір тобі, пане господарю, Радуйся, ой радуйся, земле, СИН БОЖИЙ народився

Сказати, що місцевій владі не сподобався вертеп із ангелом, це нічого не сказати. Не розсмішили їх ні кумедний дід із козою, ні поважний фельдшер із хитрим шевцем, ні їхні діалоги. Світлий ангел розбудив у них темну злість, а справжні слова колядок – чорну лють.

Ох і влетіло нашим колядникам, не допомогли «виправдовування», що просто «забулися», не повірили «старші браття» клятим бaндеpівцям. Але ті покаpанням карцеpом були нічим у порівнянні з тим, що була можливість доторкнутися душею до рідних традицій. Та ще й світлина їхнього гурту залишилася на згадку, де вони такі молоді й вродливі.

А Марічка особливо виділялася вродою, елегантністю. На ній була улюблена сукня, тканину для якої купила мачуха, така зворушливо-турботлива, як рідна мама. Та й шити її вони обидві ходили до польки, знаменитої кравчині в їхньому селі. У тій сукні дівчина нагадувала елегантну француженку з дому моделей.

Марія повернулася в рідне село, відбувши заслання «від дзвінка до дзвінка». Як далі жити, як господарювати в селі, де треба важко працювати? З рідних не залишилося нікого, доля Дмитра невідома. У першу ж неділю Марійка зі знайомою дівчиною пішла на Богослужіння, яке проходило не в храмі, а в будиночку самотньої вдови, так як Церква вже була в підпіллі. Сповідалася так довго, що затримувалася Служба Божа, а люди почали переглядалися між собою.

Хтось, може, й подумав: ото гріхів назбирала, але більшість, напевне, боялися облави «совєтів». А коли вийшла зі сповідальниці, то лише перехрестилася, і не вклякла на покутну молитви. Якась жінка стали їй шептати, що потрібно робити.

Марія тільки кивнула головою, до кінця не зрозумівши, чого від неї хочуть, чим, можливо, збентежила когось здогадом, що священник не дав розгрішення. А Марія приступила до Причастя і ще більше збентежила цих особливо спостережливих.

Але чому дивуватися, коли переслідування забороненої греко-католицької церкви тривало. Тож після Служби Марія змушена була сказати, щоб відчепилися від неї зі своїми повчаннями(хоч і знала, що не має права зрадити тайну сповіді), що священник сказав: прощаються тобі гріхи твої, а покуту ти вже відбула на півночі pосії.

– Бідна ж ти, дитинко, а на нас не ображайся, тут усі один одного знають, тому на тебе, незнайомку, звернули увагу.

Марія влаштувалася в райцентрі на роботу в одне з відділень зв’язку. Про долю Дмитра, чи живий чи ні, так нічого й не дізналася. Особисте життя влаштувати не бажала, мовляв, якщо не Дмитро, то ніхто. Вона вирішила стати світською черницею ІІІ василіанського чину.

За роботою листоношею і в домашньому господарстві Марія навіть не помічала, як швидко спливають роки. Вона дуже любила господарювати на землі, доглядати домашню живність, тримати ідеальну чистоту в хаті й на подвір’ї, садити квіти, а, головне, молитися. Часто в її оселі відправляли Служби Божі, христили дітей.

Одного разу їх вистежили. До хати Марії швидко наближалися дільничний та «працівник страхового товариства»(насправді, секретний співробітник КДБ). До такого повороту завжди були готові. Молодого миловидного священника переодягали в жіночий одяг і це вже була Маріїна «племінниця», що навідувалася до «тітки» із сусіднього села.

Решта жінок нібито зібралися «на толоку». Для цього заздалегідь були підготовлені качани кукурудзи, стручки квасолі бобових, щоб лущити, або гусяче пір’я, щоб дерти на пух. Тож страхівка, як завжди,  оформлялася чи підтверджувалася, щодо пожежної безпеки до господині претензій не було.

Спливали роки, прийшла довгожданна Незалежність відновленої держави України, отримала можливість українська діаспора приїжджати на історичну Батьківщину або принаймні датися чути, що вони живі-здорові чи, на жаль, когось не стало в далеких світах.

Тож прийшла звістка і від Дмитра із Франції, мовляв, приїжджай, Маріє, бо я вже самотній, дружини  два роки, як не стало, діти живуть окремо, я переніс операцію на колінному суглобі, тож ходити поки що важко, тебе всі ці 45 років любив і пам’ятав, але не міг повернутися в Україну до розвалу совєтського союзу, та й не вірилось, що така красуня, як ти,  залишиться самотньою

. А зараз він вільний, заможний, тільки без пари, і з Марічкою могли б прожити ще як мінімум два десятки років у комфорті й достатку, побувати в  подорожувати Європою, поки вистачить здоров’я.

Марія довго роздумувала, що їй робити. Було почуття радості, що її Дмитро живий, було вже байдуже, що був одружений, були сумніви, що їм обом вже сьомий десяток, що вона вже не така красуня, якою була, коли їх доля розлучила, хоча така ж струнка, з прямесенькою спиною, як у молодості, з іще моложавим обличчям і пишною косою, трохи посрібленою часом.

Давно так довго не розглядала себе в дзеркалі. Адже Дмитро на світлині був, хоч і сивий, як голуб, але майже такий, як у молодості, високий і красивий. Уявила, що вони на світлині вже вдвох, люди поважного віку, до яких важко навіть застосувати словосполучення «красива старість», бо очі їхні свідчили про молодість душ.

Але як їй залишити свою затишну хату, свій розкішний квітник, свій доглянутий город, своїх домашніх улюбленців: котика Мурчика та песика Дружка? Домашня птиця та кізонька Красуля – це не проблема, вмить розкуплять.

Але як же вона покине вже звільнену  від совєтів Україну, яка дає можливість вільно ходити до церкви, співати повстанських пісень, і поїде в чужу незнайому Францію, без знання мови, звичаїв?

Стільки років мріяти про волю, молитися за неї, щоб зараз отак просто поїхати й жити тільки згадкою про все рідне, вистражденне й дороге? Односельці зі світів повертаються на батьківщину, а вона її покине? Дмитро ж не захоче ж та й не зможе жити в сільських умовах, без комфорту, рубати дрова, садити картоплю…

Значить, не судилося їм разом зустрічати захід життя. Це було остаточне рішення Марії.