Мене дуже цікавить одне питання: на що сподіваються чоловіки залишаючи вірних дружин заради молодих ? Невже і справді не розуміють, що тим потрібні зовсім не вони?
Моєму шлюбу мало б виповнитися 25 років! Подумати тільки – ціле життя! Але все це було кинуто, як розмінна монета, під ноги. Мій коханий чоловік пішов до іншої.
Все занадто банально, хоч і несподівано. Одружилися ми студентами, жили по гуртожитках, грошей не вистачало. Потім відкрили власну фірму. Невелику, але перспективну. В результаті двадцятирічної діяльності ми змогли перетворити її у велику компанію, працювати в якій одне задоволення.
Одного разу я, як співвласник фірми, зрозуміла, що чергова поїздка чоловіка всього лише казка. Я тоді вирішила не надавати цьому значення. Приїхав додому, до мене ставлення не змінив, от і добре. Напевне, тоді потрібно було відреагувати інакше, бо вже зовсім скоро такі поїздки стали нормою.
Я довго закривала на все очі, бо любила. Всією душею сподівалася, що це все тимчасово і скоро пройде. Ночами тихо плакала в подушку, але з ранку знову робила вигляд, що нічого не помічаю.
В такій казці я прожила близько трьох років. Весь цей час я жила надією на те, що він одумається і все стане на свої місця. Але дива не сталося!
В черговий раз, коли чоловік повернувся з затримкою, на його щоці і комірі сорочки були сліди помади. Тут я вже зрозуміла, що панянка має серйозні наміри. Дивлячись на мій здивований погляд, він зрозумів, що щось не так. Подивившись в дзеркало, він лише посміхнувся. Ось тоді ми і поговорили.
Тепер я одна у порожній квартирі. Мені давно уже за сорок п’ять. Забезпечена, але без дітей, бо чоловік їх ніколи не хотів. Скажіть, де ж я припустилась помилки. Невже у цьому світі не можна нікому довіряти? Як же ж тоді жити озираючись і не довіряючи нікому.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.