Ольга поралась на кухні і час від часу стурбовано заглядала у вікно. Її донечка вже би мала прийти зі школи, а її чогось не має. Школа знаходиться неподалік, сім хвилин іти від їхньої домівки потрібно. Дитина сама ходить. Вона й меншою бігала до подружки бавитись, ця взагалі живе, майже на шкільному подвір’ї. Жінка дуже заклопотана була, пекла торт, який її дівчинка дуже любить.
— Мамо, мамочко подивися кого я маю — несподівано почула дзвінкий голос Алінки. Таки не побачила, як мала влетіла до хати. Підняла голову, аж ахнула. В дочки на руках сиділо миршавеньке кошеня, все брудне і шерсть в ковтиках. В придачу воно ще й в болоті. І біла кофточку дитина теж в тому самому болоті.
— Мамочко, я йшла додому і побачила його неподалік потічка, що протікає. Ти знаєш мені так шкода його стало. Воно таке миле! Хтось його викинув. Дивись які люди байдужі і не мають любові до тваринок. А ще в нього лапка поранена. Ми його візьмемо собі. Виходимо його і будемо мати чотирилапого друга. Правда, ти дозволиш залишити котика? Я так давно мрію про кошеня!
Жінка хотіла заперечити, але як глянула на благаюче личко донечки, зупинилася. Воно теж було брудним, видно котик зачепив лапкою і залишив слід болота на щічці дитини. Вона засміялася. Вони обоє такі кумедні.
— Давай це кошеня, подивлюсь що в нього з лапкою. — Справді, зблизька, було видно червоне засохле п’ятно. Ольга взяла брудний клубочок на руки. Почала обережно оглядати кінцівку тваринки. Ледь помітний осколок скла стирчав у подушці лапки. То ж він бідненький ставати міг лише на три здорові лапки.
— Зараз полікуємо його, —сказала мати. Взяла пінцет, намочила в дезінфікуючу рідину. Лагідним голосом заспокоювала кошеня, а сама вправно зачепила осколок і витягнула його. Маленьке писнуло, видно запекла ранка. Жінка обробила лапку, набрала води і вимила, щойно, знайдену грязнюлю.
Дівчинка вхопила на руки, вже чисту свою знахідку і тулилася щокою до м’якої шерсті. Радості не було меж. Вона знала, що її мама добра і залишить кошеня, а ще знала що вилікує його. Мама вміє все. Вона і варить, і лікує її, і вчить з нею уроки, і багато чого ще уміє робити. Враження, що в неї так багато професій. А з них усіх найважливіша і найвагоміша одна —вона добра мама.
Котик ще два дні хромав, а потім ранка зажила і він бігав на всіх чотирьох лапках, як і всі інші коти. Який же він хороший і веселий. Ним тішилася не тільки Аліночка, але й Ольга раділа що дитина принесла в дім таку потіху. Поки дівчинка в школі, то їй не було вже скучно. Дивилась на вибрики чотирилапого і від душі сміялася. Дякуючи доброму сердечку Аліни, вони мають милого і такого непосидючого друга.
Галина Мазурик, “Кошеня”