Нарешті Сергійко дочекався свого дня народження. Хлопчик дуже хотів цуценя породи хаскі. Він марив цим бажанням. Вже не один раз просив у батьків купити йому собачку. Він багато фільмів дивився і знав, якими вірними і відданими друзями вони бувають. Справді, вірності людям потрібно вчитись у цих чотирилапих. Вони завжди пам’ятають хто їх годує і піклується про них. Їхні щирі очі висловлюють любов людині за це що прихистила і поділилась своєю домівкою, дала дах та їду.
Сергій відкрив очі і з завмиранням серця думав, як пройде цей день. Чи принесе він йому неймовірну радість чи розчарування. Не знав, перетворить його мрію на реальність чи знову відгукнеться сумом у маленькому сердечку. Батьки не дуже любили собак, вже кілька років відмовляли його, думали іншими дорогими дарунками заглушити те одне-єдине бажання. Але він був непохитним і переконати сина їм не вдалося.
Хлопчик одягнувся і вибіг до кухні. Мама привітала і подарувала йому хорошу і не дешеву настільну гру. Хлопчик розчаровано подякував. Він навіть не відкрив її. Не цікавило його нічого. Вже і їсти не хотілось, розумів, що знову його батьки не почули, розбили не вперше мрію. Дарунок дітям в їхній сім’ї дарувався від обох батьків, то ж чекати чуда було не потрібно.
Більшу половину дня провів у своїй кімнаті з не веселили думками. Не розумів, як то можна живих істот не любити. В кожен такий момент, обіцяв сам собі, як стане дорослим то купить цуценя. Зробить собі найзаповітніший подарунок. І навіть вже бачив, якого кольору вибере, як вчитиме його. Уявляв, як буде проводити час зі своїм довгоочікуваним другом.
— Сергійку, йди -но сюди. Тато з роботи приїхав, будемо святкувати твій день народження, — гукала мама. Не хотілось іти. Хай святкують без нього, не було в душі радості. Краще б вони залишили його в спокою. Не поспішаючи встав з ліжка, зупинився, постояв трохи. Знову почув голос матері.
— Сину, чого так довго возишся? Всі чекаємо на тебе! Швиденько йди до нас.
Сергійко повільно зайшов до кімнати, де вже був накритий стіл зі святковою вечерею. Мама з сестрою стояли і тато якусь коробку тримав у руках. З посмішкою пішов на зустріч сину. Здивувався Сергій, що матиме ще один подарунок. «Певно, якісь гарні кросівки.»—подумав хлопець і хотів поставити на крісло, що стояло поряд.
— Не подивишся на подарунок? — поцікавився тато. Не було бажання, але було б не гарно ігнорувати батьківський подарунок. Легенько відкрив кришку коробки і ледь втримався на ногах, від несподіванки. Там солодко спало біленьке і гарненьке цуценя. Радості не було меж, очі сяяли посмішка зайняла все обличчя. Сергійко, дякував і посміхався. Все ж таки його батьки найкращі в світі, здійснили його найважливіше бажання. Подарували йому найцінніше— цуценя, з якого виросте найкращий друг.
Галина Мазурик, “Цуценя”