Близько восьми років тому я став проживати з однією жінкою. Я не збирався одружуватися і все таке, просто нудно було одному. Ми познайомилися в компанії спільних друзів, зав’язалися відносини. Не скажу, що це були високі почуття – звичайна симпатія. Все-таки не маленькі діти, вирішили зійтися і жити разом. До чого всі ці юнацькі вигадки? Та й моя обраниця мене цілком влаштовувала. Непогана господарка, працює, без шкідливих звичок. Загалом, цілком пристойна жінка. Вона була розлучена, виховувала п’ятирічну дитину. Так ми і почали проживати спільно.
За всі ці роки у нас все було спокійно. Так, іноді були дрібні побутові негаразди, але не більше того. Я взагалі вважав, що мені пощастило з цивільною дружиною. Я знаю багато прикладів, коли люди живуть як кішка з собакою. У нас же все було не так. Моя дружина спокійна, тиха і гарна господиня. Вона любила мене, намагалася догодити у всьому. Скажу чесно, мені не було на що скаржитися. Вдома завжди чисто, затишно, приготовлено їсти. Дружина ніколи не «діймала», голос не підвищувала. Та й її дочка була хорошою дитинкою. У мене з нею не було ніяких негараздів. Я не намагався замінити їй батька, але вона шанобливо ставився до мене.
Коротше кажучи, ми цілком спокійно жили всі ці роки. Так, я не найкращий чоловік на світі. Проте, вважаю, що не доставляв ніяких неприємностей своїй співмешканці. Іноді звичайно міг перехилити з друзями, або влаштувати концерт, але в принципі поводився гідно! Не думаю, що моя дружина могла б поскаржитися на мене!
Але ось через всі ці роки я раптом відчув, що трохи втомився від усього цього. Якось все так затягнулося! Ця рутина, побутові негаразди. Мені так набридло це! От чесно, іноді не хочеться йти додому після роботи! Просто не хочеться бачити дружину, дитину, розмовляти з ними і так далі. Не знаю, чому так сталося! Мені просто стало нудно жити ось так! Захотілося позбутися всіх домашніх і пожити в своє задоволення. Без жодних зобов’язань!
Щоб не бути нікому нічого винним! Мені захотілося стати холостяком! Захотілось свободи повної і нічим не обмеженої. Я ж нікому нічого не обіцяв. Ми зійшлись “пожити” разом, а не весь вік звікувати, які до мене можуть бути притензії. Сказав їй про все, як є, а вона в сльози. Бачте, їй іти нікуди, бо вона хату батьківську продала, аби ремонт в моїй квартирі зробити. Знову ж таки, я про це не просив, вона сама усе те затіяла, що я відмовлятись буду?
Тепер ось я ще й виселити їх не можу, бо мав необачність прописати дитину до себе, тепер чекай до вісімнадцяти поки дитина повнолітньою стане. Співмешканка ходить, невідомо за що прощення просить і хоче повернути усе як було. але мені того не треба. Вона мені не дружина! Так пожили трохи, поки весело було.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.