Кирило завжди мав цілком сформоване уявлення, якою має бути його майбутня обраниця. У неї повинен бути середній зріст, струнка, майже худа фігура. У неї повинно бути світле волосся і зелені очі.
Також обраниця повинна бути господарської, люблячої чоловіка обігріти, нагодувати, вислухати.
Кирило щиро вважав що просить не багато чого, тут навіть зусиль прикладати не потрібно. Натомість він обіцяв утримувати на скромну зарплату консультанта і бути вірним. Правда щодо останнього сумнівався.
Одного разу йому пощастило, знайшов він таки горезвісну струнку блондинку з зеленими очима. Так вийшло що після ресторану вони поїхали в клуб, а потім і до Кирила.
Він був дуже радий що зустрів Аню, веселу, красиву і розкуту. Саме така як йому треба. Однак вранці його закоханість розсіялася як туман. Він прокинувся сам по собі, а не завдяки смачним запахів з кухні.
Кирило розраховував, що нормальна дівчина просто зобов’язана прокинутися раніше від хлопця, особливо у нього вдома і швиденько заколотити сніданок. Тим більше він не очікував чогось такого, просто млинчиків з сиром та яєчні з овочами цілком було б достатньо. Ну ще можна чай зі свіжими булочками. Але це дрібниці.
Однак Аня безсовісно спала поруч що дещо розсердило Кирила. Він розбудив її.
“Що трапилося?”,- сонно запитала Аня.
“Анюта, а де мій сніданок?”, – з ноткою примхливого хлопчиська запитав Кирило.
“Який ще сніданок? Ти що, зголоднів? Я думала ми в кафе поснідаємо”
“Анюто, ти при своєму розумі? Яке кафе? Я ж якось повинен визначити – підходиш ти мені, як дружина, чи ні?”
Аня подумала, що він жартує, але потім зрозуміла що ні. Не сперечалася, не доказувала, а покрутила біля скроні і пішла.
Кирило залишився сидіти збентежений такою поведінкою, і, що ще гірше, голодним.
Фото ілюстративне.