Лідія Білик з міста Кам’янка на Черкащині розпочала свій модельний бізнес у Тайланді та Китаї. Знімається для глянцевих журналів та каталогів. Робочий графік розпочинається о сьомій ранку. В день може працювати по 12 годин. Про це пише vikka.ua, фото vikka.ua.
“До мене біля університету, де я навчаюся, підійшли дві дівчини. Розповіли про фотошколу і моделінг, дали свою візитку та запросили на пробні зйомки. Довго вагалась, бо не зовсім розуміла, як зможу працювати у моделінгу. За рік мені зробили перше портфоліо і почали шукати контракт. Вирішили відправити для першої поїздки у Бангкок”, – розповідає дівчина.
За словами Лідії, у Тайланді їй довелося самотужки їздити на кастинги та спілкуватися з іноземцями. Із своєї першої подорожі привезла перший журнал, каталожні фото та досвід.
У Китаї мала працювати 12 годин.
“Стандартний каталог знімають приблизно за 8 годин.За цей час тебе переодягнуть більше ста разів. Колись я працювала 12 годин і там було десь 350 комплектів одягу. Під час показів для моделей практично завжди однакова система: приходиш о 7-8 ранку, а початок шоу о 19:00 чи 20:00”, – каже Лідія.
Тайланд був для української моделі справжнім випробуванням. На одній із зйомок у дівчини зайнялася сукня та були опiки.
Читайте також: Плакала від болю і втоми: розповідь українки, яка працювала моделлю в Індонезії
“Думала, що повезуть мене на берег океану. Їхали більше двох годин, але приїхали у якесь тайське село. Відкриваю дверцята машини і встаю на якусь мокру глину в своїх чорних нових замшевих балетках, – розповідає Лідія. Далі ми поїхали до локації у кам’яні руді скелі. Було дуже спекотно. Зробили макіяж, зачіску, але сукні прилипали до тiла, дихати важко. Для фотосесії принесли феєрверки та запалили їх. За 20 секунд потрібно було зробити багато фото. Іскри потрапили мені на груди і там були опiки. На тій же зйомці зайнялася сукня і її гасили прямо на мені. Навіть не могла поворухнутися, бо одяг був дуже незручний”.
Каже, що дуже змінилася після того, як почала працювати моделлю. Адже щоразу потрапляє в нове оточення: інші люди, місто, оселя, умови, ставлення. Із місць, де була, черкащанка найбільше полюбила Бангкок.
“Тайці добрі люди. Вони по десять разів скажуть “дякую”, посміхнуться. Бангкок сам по собі божевільний трохи, але я звикла. Живність всіляка бігає: тарганчики, пацюки, ящірки, варани, замучені спекою коти та собаки. Всі вживаються у столиці. Також люблю Тайланд за його архітектуру. Мені так ні китайські, ні корейські храми не подобаються, як тайські. Вони цінують свою культуру і це помітно. Так і має бути. А ще там, коли йдеш по столиці, не завжди відчуваєш себе в Азії. Дуже багато людей європейської зовнішності. Арабів та індусів теж багато”, – ділиться враженнями дівчина.