Дозвілля
Уже двадцять років я печу хліб у Португалії, а мій син у Києві все ще не може “стати на ноги”. – Мамо, мені треба ще 1500 на комуналку
Анна Марківна прокинулася у своїй кімнаті на світанку. Вісімдесят років — цифра кругла, поважна. Вона чекала цей день із тривогою та надією. Тривога жила десь під серцем, ніби
Син вважав мене скупою, бо я відмовилася віддати йому дачу, яку тепер оцінювали в 85 000 доларів. Я вимагала, щоб він або компенсував мою інвестицію, або повернув усі
Євгенія сиділа навпроти чоловіка і подумки лаяла себе на чому світ стоїть. Як же вона всім набридла зі своїм характером — навіть собі. Ну що, хіба тяжко було
Я щойно дізналася, що мій чоловік купив своїй “Ірині” дорогий годинник за 450 000 гривень, і тепер моє завдання — почекати, поки вартість наших спільних акцій на біржі
Ніна ніколи не була настільки щасливою. Вадим змінився абсолютно. Вечорами вони розглядали різні будиночки, обговорювали райони, де ті розташовані, і вона з усім погоджувалася. Абсолютно. Подобався будиночок чоловікові?
Я вже багато років живу в Німеччині, але про стареньких батьків, що живуть в селі, я ніколи не забував. Гроші, які я виділив на їх безбідне життя в
Євгенія стояла перед дверима своєї квартири, міцно стиснувши ключі в збілілих пальцях. П’ятнадцять років спільного життя з Андрієм перетворилися на попіл за якісь три тижні. Три тижні тому
Уявіть: я заходжу додому після важкого дня, а там — чужа дівчина в моєму халаті, свекруха з ключем і чоловік, який раптом “втомився від усього”. Один момент —
— Наталко, годі мститися! Ти поводитимешся, як дитина! Ти ж мати! Я працюю, у мене немає часу возити Софію та Данила по всіх тих секціях! — волав він.