Дозвілля
— Артуре, ти серйозно? Ти два роки жив у цій квартирі, приховував правду і спокійно дивився мені в очі? — мій голос тремтів, ніби листя на осінньому вітрі,
Пізній вечір. Дім тонув у присмерку. Лиш тьмяне світло з вікна падало на кухонний стіл, де все виглядало так само, як і вранці: акуратно поставлена чашка, розгорнута книга,
У кожну нашу подорож за океан чи по рідній країні ми завжди брали з собою помічницю по дому. Максим бажав відпочивати на повну, без зайвих турбот. Тому, коли
– Ти що, серйозно? Ти взяла гроші, які я дав на комп’ютер для сина, і сплатила ними свою оренду? – мій голос тремтів від напруги, коли я тримав
Лариса Миколаївна давно звикла прокидатися рано. Навіть коли не треба було нікуди йти, організм все одно піднімав її о шостій ранку. Так сталося і цього разу. Очі відкрилися
Я прокинулася від звуку дощу, що барабанив по підвіконню. Не осіннього, м’якого й ніжного, а рідкого, холодного, клятого крижаного дощу, що обпікає шкіру, як голки. Мені виповнилося тридцять
Заповіт, який батько склав таємно, коштував мені не лише душевного спокою, але й відчуття справедливості. На папері була лише одна сума: 80% компанії “Основа-Р” було відписано жінці, яку
Три роки в мене було щасливе подвійне життя. Удома на мене чекала дружина і син, а коли мені ставало нудно, я їхав на приховану орендовану квартиру, де мене
Анна Сергіївна завжди думала, що все складеться зовсім не так, як вона сподівалася, але все одно не переставала сподіватися. Рік, два, три… А потім, Олександр став схожий на
У той момент, коли я брехав їй про чергове «відрядження», я не думав про Вікторію, я думав про кредит та дітей, які утримували мене в цьому нещасному шлюбі.