Дозвілля
Я поїхав на заробітки в Чехію, бо так хотіла дружина. В планах було якнайшвидше купити своє житло. Кожен день розлуки був важким і виснажливим, але думка про нашу
— Мамо, ти серйозно? — голос мій тремтів, хоча я намагалася тримати себе в руках. — Ми все літо там горбатилися, гроші вкладали, а ти тепер кажеш, що
— Твоя дружина живе тут на моїх умовах, — заявила моя свекруха Людмила Григорівна. — Або хай їде. Звідки вона там? В своє захалустя. — Мамо, у нас
Жінка стояла посеред порожньої кімнати, де кожен предмет наче вбирав у себе її подих і біль. Повітря було насичене запахом старої деревини й легеньким пилом, наче сам дім
Я купила дітям квартиру, незважаючи на те, що зять вважав мою пенсію “копійчаною” і публічно сміявся з моїх “мізерних” заощаджень. Він і не підозрював, що саме в момент
Ольга нервово поправила скатертину на столі й у сотий раз перевірила, чи все готове до прийому гостей. Сьогодні був особливий день — вона вперше мала зустріти батьків свого
Моя мама, якій ще навіть шістдесяти немає, відмовляється їхати на заробітки до Італії. Їй байдужа доля рідного сина і двох, наголошу, єдиних онуків: Влада та Арсенка. Вона каже,
– Олено, ти що, серйозно? Ти справді копирсалася в моєму телефоні? – голос Миколи тремтів від напруги, коли він тримав пристрій у руці, а я стояла навпроти, відчуваючи,
Син наказав мені перебратись жити в будинок для літніх людей, бо його дружина спала і бачила себе єдиною господинею на моїй кухні — Мамо, ми вже це обговорювали,
— Артуре, ти серйозно? Ти два роки жив у цій квартирі, приховував правду і спокійно дивився мені в очі? — мій голос тремтів, ніби листя на осінньому вітрі,