– Віталику, я не розумію, про що ми тут взагалі говоримо! – голос свекрухи, пані Марії, дзвенів від обурення, немов розбите скло. – Це наш онук! Мій обов’язок, як бабусі, назвати його на честь мого батька, Михайла. Тоді благословення роду перейде до нього!
Це просто неймовірно! Моя свекруха, немов якась цариця, вирішила, що вона має право дати ім’я нашому новонародженому сину. Якщо ми, нерозумні батьки, не погодимося, вона погрожує – увага
Я стояла біля хвіртки, тримаючи в руці лише сім тисяч, хоча знала, що насправді племінник Ігор заборгував моїй родині 40 000 гривень. Дядько Василь сказав, що розписки немає, а це означає, що правда про її останній вчинок назавжди залишиться похованою під замком
Я стояла біля хвіртки, тримаючи в руці лише сім тисяч, хоча знала, що насправді племінник Ігор заборгував моїй родині 40 000 гривень. Дядько Василь сказав, що розписки немає,
Ну а за кілька годин бабусі не стало. Ніна ридала. Чоловік сидів осторонь, мабуть, заважати не хотів. І від цього ставало ще болючіше. А до обіду він потряс її за плече: — Ніно, годі вже, а? Обідати пора, а ти нічого не приготувала
— Усе, що не робиться, — усе на краще. Запам’ятай це, онучко. Ніна тихо плакала, сидячи біля ліжка бабусі. — Ну, як же це? Якщо людині дуже погано
Христина йшла вулицями й із задоволенням спостерігала за людьми. Вони тікали від неї, як від прокаженої. Дивилися зневажливо, огидливо, а їй ставало все веселіше. Цікаво, як поставить до неї Костик? Адже він хороший, добрий, розумний
— Христино, ну ти ж його зовсім не знаєш. — Чому це не знаю? Ми вже три місяці зустрічаємось. — Ось саме тому. Спите ви три місяці, а
— Уляно, бійся Бога! Поки ти там в тій Португалії гаруєш, твій син з невісткою грошима, які ти висилаєш, наліво і направо фітькають. Я в батьківську хату ледь зайшла. Дах протікає, шпалери висять, як гірлянди, а твої в телефоні клацають, а на ногах фірмові кросівки. Тьху-ти! Публика. Мені вже й сусідам в очі дивитися соромно, – сказала я сестрі
— Уляно, бійся Бога! Поки ти там в тій Португалії гаруєш, твій син з невісткою грошима, які ти висилаєш, наліво і направо фітькають. Я в батьківську хату ледь зайшла.
— А куди це ми їдемо? Ми тепер що, благодійністю займаємося, чи бензин став безкоштовний? — Та це ж дитина. Я його просто попутником взяла. Йому в лікарню треба. Він до бабусі їде навідатися, — відповіла Ксенія. — Яку ще бабусю? Висаджуй його й поїхали на дачу
У п’ятницю чоловік раптом заявив, що на вихідні вони їдуть на дачу до його матері, де проведуть декілька днів. — Чому це раптом? — здивувалася Ксенія. — А
Василь зупинився біля обриву, вийшов із машини, став обличчям до річки. Настрій відповідав погоді й місцю. Усе похмуро, холодно, сиро. — Дядьку, а можна я вам машину помию? А то бабуся каже, їй на той світ треба, а вона ще грошей не зібрала
Василь грюкнув кулаком по столу. Записка, залишена Мариною, підстрибнула й тихо полетіла на підлогу. Він з розмаху впав у крісло, закрив обличчя руками. — Ну, і як тепер
Я вирішила до молодшої сестри на пару днів заїхати, бо в неї з рукою щось трапилося. Думаю, перемию все в серванті, в шафі переберу, щоб на Різдво все блищало. Набрала в магазині овочів свіжих, сиру по знижці, і банок з оливками, та й рушила. Сестра зраділа, як побачила мене. Почали вечерю готувати. Я розпакувала сумки, хотіла сир в холодильник запхати, і бачу на нижній полиці стоїть банка з італійським соусом, яку я десь два роки тому привозила
Я вирішила до молодшої сестри на пару днів заїхати, бо в неї з рукою щось трапилося. Думаю, перемию все в серванті, в шафі переберу, щоб на Різдво все
А я знала, що дочка довго з цим ледарем не наживе, ось тому і до останнього була проти їх весілля, яке все ж відбулося, хоч і без мого “материнського благословення”. Ну не пара цей Юрко моїй доньці, але повинна була Галинка сама це зрозуміти. Але ж якою ціною
А я знала, що дочка довго з цим ледарем не наживе, ось тому і до останнього була проти їх весілля, яке все ж відбулося, хоч і без мого
Ми всі зібралися на затишній веранді у мами мого чоловіка, Галини Петрівни, коли перед воротами зупинився ошатний зелений седан. З нього вийшов Данило, Романів брат, а от його дружина, Настя, так і залишилася сидіти на пасажирському сидінні
Ми всі зібралися на затишній веранді у мами мого чоловіка, Галини Петрівни, коли перед воротами зупинився ошатний зелений седан. З нього вийшов Данило, Романів брат, а от його

You cannot copy content of this page