Дозвілля
Нам із чоловіком категорично не щастило з сусідами з тих пір, як ми почали разом жити. До цього кожен із нас жив із батьками, а там до сусідів
– Мамулечко, що ж ти знову вдома сидиш, пішла б кудись, розвіялася. – Совістила Надію донька Катя під час телефонного дзвінка. – Піду, піду обов’язково. – Пообіцяла Надія.
У нас у сім’ї дачею володіла лише тітка. І то, на тій дачі не росло нічого, окрім квітів. Доглядала квіти тітка самостійно, мене жодного разу за все дитинство
З майбутньою свекрухою, Ганною Олексіївною, та її молодшою дочкою, Олею, я познайомилася ще до весілля, але мимохіть. Ми встигли сказати один одному лише кілька слів – привіталися, і
– Алло, мам, привіт. – Привіт, доню. Що сталося? Голос у тебе сумний. – Так, сталося. – Дарина зітхнула. – Посварилися з Катею. І здається дуже серйозно. –
Людмила Володимирівна ставилася до мене зі зневагою. Ще з дня нашого знайомства спілкування зі свекрухою не склалося. — І ким ти працюєш, Тетяно? — Влаштовувала мені допит свекруха.
— Олено, він знову… знову з цією… — голос Насті тремтів, коли вона дивилася у вікно кафе. – З сайту, – вона стиснула в руках ложку, її пальці
Олена тихо плакала, боячись розбудити Сергійка. Їй здавалося, що запас сліз вона вичерпала півроку тому, коли не стало її чоловіка Ігоря. Виявляється, ні. Безробіття, безгрошів’я та безнадійність відкрили
– Віко, як ти так можеш? Це ж наша мама! Вона дала нам життя! Наш обов’язок — піклуватися про неї! – молодша сестра намагалася пробудити у Віці почуття
– Збирай свої речі і забирайся з мого будинку! Щоб духу твого тут не було вже за хвилину! – розходився свекор, багровіючи настільки, що вже й за здоров’я