Події
“Бiльше не пущу доньку на сповiдь”- офіційна позиція духовенства

Cлава Ісусу Христу!

Шановний отче Михайле до нас в редакцію газети “Експрес” прийшов лист, де одна жіночка писала, що отець в церкві на сповіді питав її десятирічну дівчинку про те, чи вона вживає алкоголь, курить, і, навіть (цитую), чи “спить з хлопцем” .

У зв’язку з цим хочемо підготувати публікацію про сповідь загалом. Чи знайдете час відповісти на кілька запитань. Може для священика вони будуть делікатними, але важливими для мирян.

1. Отже, чи є обмеження? Чи може подібне священик на сповіді? Чи є якісь речі, яких він не має права торкатися?

МД: Сповідь – це розмова духовного лікаря із пацієнтом. Сповідь служить для того, щоб скріпити душу людини. Якщо така душа поранена, то потрібно рани очистити із обробити. На Сповіді отець має розмовляти із людиною на її рівні. Це значить, що з дитиною треба так вести розмову, щоб вона не навчилася гріха в сповіді. Тут справа в педагогіці, в підході. Щоб порівняти із життям – не даємо немовляткові цукерка, а дитині гострого ножа. Священик має вести загальну катехизацію, щоб всі знали які існують гріхи згідно свого віку, а вже кожний з них по відчутті має сповідатися. Тільки в разі, коли отця просять ставити запитання, він має їх ставити і це з належним тактом.

2. Що має робити людина, якщо якість сповіді її не задовольняє? Чи можна, наприклад, кудись поскаржитися на священика? Чи просто звернутися до іншого отця?

МД: Так як у світі є погані лікарі, чи вчителі, так само – на жаль – є недобрі священики. Якщо зауважується, що є проблема із Сповіддю, що він або не хоче сповідати, або ставить невідповідні питання, або спонукає до гріха, то треба поскаржитися до протопресвітера. Протопресвітер – це декан. А якщо це не допомагає, то піти до Єпархіярльного управління. Це треба обов’язково робити, щоб загальна якість сповідників ставала завжди кращою. Таким чином ми будуємо суспільну відповідальність. А це що можна звертатися до іншого священика – це право кожного вірного. А ще краще – це знайти відповідного отця і завжди в нього сповідатися, щоб він міг слідкувати за еволюцією душі і допомогти ставати кращим.

3. Чи існують в різних церквах (православній, католицькій, греко-католицький) якісь особливі вимоги щодо сповіді?

МД: Загальна вимога до сповіді є усвідомити свої гріхи, мати жаль за свої гріхи і бажати приступити до Ісуса Христа, щоб він нам ці гріхи простив. Інша вимога – це постановити більше не грішити, все сказати що пам’ятаєш і виконати призначену покуту. Для того, щоб це краще сповнити треба напевно приготовитися заздалегідь взявши молитовник і зробивши іспит совісті.
В римо-католицькій і греко-католицькій Церквах, а також в різних православних Церквах за кордоном не зобов’язує піст перед сповіддю, а оскільки сповідь переважно зв’язана із Причастям – то до неї готуються постом як до Причастя. В Україні православні зберегли ще давній монастирсько-сільський порядок і перед сповіддю треба постити від півночі. В одних і других радять готуватися до сповіді із вечора молитвами і роздумуваннями про своє відношення до Бога, людей і себе.

4. Чи відрізняється чимось проведення сповіді тепер і, наприклад, 100-200 років тому?

МД: Колись сповідь була строгіша. Були накладені більші кари. Існувало поняття, що сама людина може надолужити за образу Господа Бога через скоєний гріх. Зараз Церква краще усвідомлює собі, що гріх кожного з нас є такою прямою образою нашого Сотворителя, що ми своїми силами не можемо його направду спокутувати. Але на наше щастя Ісус Христос прийшов на світ, щоб спасти всіх людей доброї волі. Також Він створив Церкву як своє тіло, із його благодаттями. Так що нині Церква черпає із Милосердя Господнього для того щоб так би мовити відкупити своїх вірних від провини. Тут дія така справедливість, як на Хресті. Це справедливість любові.

5. Звідки пішла сповідь? Тобто хто її започаткував?

МД: Перші сповіді відбувалися прилюдно в спільноті ранніх християн, а потім почали йти до монахів. Тоді сповідь не розглядалася як таїнство і могла відбуватися на самоті перед Богом. Така сповідь, як ми знаємо повстала серед ченців, а в Церкві вона стає обов’язковою для дорослих від Латеранського собору з 1215.

6. Чому вона така важлива для віруючого?

МД: Сповідь така важлива, бо вона надає людині втрачену через свідомий гріх Божу благодать. Коли людина хреститься вона отримує здатність завжди бути під безпосередньою опікою Божою і отримувати його благословення. Такий стан триває поки немає гріха. Але людині потрібно знову відкривати своє серце до Бога, щоб Він міг нею керувати доброю дорогою, щоб вона була щасливою в тому стані, в якому вона є. Такий стан Божої благодаті, або ласки, конечно потрібний людині, щоб попасти до неба. А оскільки ціль кожної людини на землі є вічно жити після смерті в Царстві небеснім, то треба бути готовим. Сповідь прямо до того готує. Коли ми вже без Божої благодати ми відчуваємо хоч від того, що ми приходимо на Службу Божу і не чуємося гідними йти до Причастя. Ось це і момент йти до Сповіді, бо не відомо коли настане смерть і наша душа прийде перед лице Бога.

7. Якщо священик на сповіді дізнається про вбивство, наприклад, то чи мусить він написати заяву до міліції про те, що почув? Чи все-таки існує таємниця сповіді?

МД: Отець у сповіді не суддя, не прокурор, не слідчий, а лікар душі. Навіть якщо йому особисто, його родині, зробили якусь непоправну шкоду він, довідавшись про це у сповіді зв’язаний на віки цією таємницею. Інакше є передбачені дуже суворі кари для можливих переступників.

Читайте також: “Бiльше не пущу доньку на сповiдь”

Джерело.

Related Post

facebook