Наша команда почала волонтерити з перших днів війни. Спочатку допомагали переселенцям, а згодом почали возити допомогу на передову.
Я добре пам’ятаю ті перші поїздки, десятки, якщо не сотні блокпостів, паролі, різні правила, але було якось все по-справжньому, щиро.
З двох осіб наша організація розрослася до двадцяти, ми налагодили контакти з діаспорами, почалася серйозна і масштабна робота, автомобілі, дрони і ще багато всього.
В липні я вкотре поїхала на «нуль». Як завжди багато точок вивантаження, багато щасливих, хоч і втомлених очей наших хлопців. Останнім пунктом призначення був батальйон нашої місцевої тероборони, який ще з березня «перекинули» на східні рубежі. Тут я знаю майже всіх хлопців, ще з перших днів наша команда їм допомагала, одягала, годувала, а потім мабуть найбільше забезпечувала всім необхідним.
Ми, як завжди, гарно поспілкувалися, випили кави і вже перед від’їздом до мене підійшов незнайомий чоловік і спитав чи не можу я взяти передачу його дружині, яка живе в селі неподалік нашого містечка. Зазвичай ми не брали передач, але цей чоловік якось мені сподобався і я вирішила зробити виняток.
Дорогою назад нас зупинили на блок-пості працівники СБУ і попросили показати все, що ми веземо у тому числі розпакувати ящик з передачею від того чоловіка. Я попросила цього не робити, бо буде незручно перед дружиною захисника, але правоохоронці наполягли на своєму.
Ми почали розпаковувати ящик і перше, що там було – це новенькі військові штани, те що я побачила далі – мене дуже сильно вразило, це були американські берці, які місяць тому ми віддали матері, яка дуже просила і казала, що син служить і немає взуття, так, це були саме вони, я впізнала маленьку цятку, яку залишила фарба ненароком розлита нашими волонтерами. З берців випало кілька патронів різного калібру, а внизу ящика були сховані у шкарпетки 2 гранати.
Я миттєво спітніла, бо розуміла, що за такі речі передбачена кримінальна відповідальність, почала пояснювати, що я не знала, що давно волонтерю. На щастя силовики віднеслися з розумінням, зброю конфіскували а нас відпустили, але перед тим провели інструктаж.
Поділюся з вами його суттю: – Для передач є Нова Пошта. – Часто, під видом брудного одягу, передають зброю, крадені речі чи речі, які дали волонтери.
Десь через годину після того, як нас відпустили до мене прийшло усвідомлення того, що найбільше мене вразила не зброя в передачі, а ті берці, які так щиро просила мама для сина…
Фото ілюстративне.