Модна панянка запитує:
– Скільки хочете за відро полуниці?
Бабуся-продавець відповідає:
– 120 грн, прошу пані.
– Я беру за 100 гривень або я йду, – впевнено стверджує панянка.
Бабуся відповідає їй:
– Купіть за ціною, яку хочете, пані… Мені потрібні ці гроші, щоб жити.
Пані купила за договірною ціною і пішла з почуттям перемоги.
Вона сіла в свою елегантну машину і, через декілька годин, пішла в модний ресторан зі своєю подругою. Вони вибрали з меню все, що хотіли.
Організували інстафото, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили… Таким чином, вони оплатили рахунок, який становив 1300 гривень.
Дами заплатили 1500 гривень і сказали власнику шикарного ресторану, щоб решта була в якості чайових.
Ця історія може виявитись абсолютно нормальною для керівника розкішного ресторану, але дуже несправедливою для продавця домашньої полуниці, вирощеної на 5 сотках дачної ділянки з важким доїздом до міста, особливо в спеку.
Питання в наступному: “Чому ми завжди повинні показувати, що у нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?” І чому ми щедрі до тих, кому не потрібна наша щедрість?
“Мій тато купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував цих речей. Він іноді платив їм більше. Одного разу я запитав його:
– Навіщо ти це робиш, тату?
Мій батько відповів:
– Це благодійність, загорнута в гідність, сину мій!
Завжди намагаймось бути вдячними.
Автор: Аліна Шотик