Шість замовників підприємця Павла Белянського
1. Робили загиблому в АТО хлопцю гранітну табличку на школу. Там були портрет і напис. До оплати виставили лише собівартість. На подібні замовлення у нас правило – на них не заробляємо. Мали відправляти в інше місто, тому табличка стояла в конторі.
Прийшов інший замовник. Молодий чоловік такого ж віку, як загиблий в АТО. Замовляв табличку для бабусі. Назвали йому суму. Він каже: “Давайте дешевле. Я же знаю, у вас большие заработки”. Дивлюся на замовника і говорю: “Бачите, табличка стоїть. На них ми не заробляємо, щоб такі, як ви, приходили і платили повну вартість. І щоб ми якось жили. У нас теж є діти, родини”. Можливо, неправильно це було, але настрій тоді був такий. Чоловік посидів, подивився на своє замовлення, каже: “Так что, дешевле можно?” Я: “Ні”. Він посидів, подумав: “Тогда давайте дороже”.
2. Завітала жінка похилого віку. У 20 років втратила доньку. Дівчинка потонула в річці, коли відпочивала у бабусі в Дніпрі. Там її і поховали.
Через кілька років жінці прийшов лист від міської адміністрації, що цвинтар реорганізують під парк культури й відпочинку. Все мали пустити під бульдозер. Дитину потрібно було перепоховати. На місці могил збиралися поставити гойдалки і каруселі. Моя клієнтка приїхала наступного дня до міста. Нікому не дала чіпати захоронення. Сама розкопала могилу доньки і переклала останки в коробку. Для повернення викупила все купе в поїзді. Їхала цілу ніч і на колінах тримала коробку. Останки поховали на Берковецькому цвинтарі у Києві. Сама лягла поруч. Сказала: більше не встане, бо сенсу жити далі не бачить.
Їй було понад 60 років, коли прийшла до нас. Прожила ще довго. З чоловіком розлучилася молодою. Більше не виходила заміж. У нас замовила подвійний пам’ятник – собі й доньці. Заплатила аванс і сказала: “Ну от і все. Ще трохи – й будемо разом”.
На місці цвинтаря у Дніпрі був парк розваг. Зараз – новобудова.
3. Прийшли мати і син. Жінка була дуже напружена. Хлопець поводився спокійніше. На вигляд – студент. Замовляли пам’ятник його брату. Він потрапив в аварію. Я запитав, що на пам’ятнику написати. Хлопець назвав прізвище, ім’я та по батькові – Петрович. Мати каже: “Михайлович пишіть”. Син: “Ма, ну ти чого? Ми ж Петровичі”. А вона відповідає: “Михайлович пишіть, мені краще знати”.
4. У сім’ї помер батько. Мати з сином замовили звичайний пам’ятник: метрова стела, на ній – потрет, ім’я, тумба. Попросили в епітафії написати “від дружини і сина”. Уклали договір на хлопця.
Через два дні приходить син. Із ним – жінка. Підштовхує його і каже: “Исправляй давай”. Хлопець попросив дописати до епітафії “від сестри і тітки”. Доплатили за кількість знаків. Ще через два дні хлопець прийшов з якимось чоловіком. Додали – “від племінника”. Родичі померлого приходили ще протягом півтора тижня.
Зрозумів, що вони скинулися на пам’ятник. Фінальна фраза, яку я додавав – “від улюбленої куми з Дніпродзержинська”. Гравірували її на тумбі під стелою, бо місця не вистачило. Здалеку пам’ятник нагадував всього в татуюваннях рецидивіста.
5. Давно нічого не раджу щодо написів і малюнків. Коли тільки починав ритуальний бізнес, здавалося, це потрібно. Адже люди приходили в стресі. Хотів допомогти.
Якось замовники принесли вірш, простий і невмілий. Я довго відмовляв клієнтів. Напис мав бути на пам’ятнику чоловікові. Виявилося, вірш написала його 5-річна дочка. Ми вигравіювали його. Вийшов хороший пам’ятник. Теплий. І дитячий малюнок на тильньному боці зробили.
6. Один замовник на шиї мав амулет на чорному шнурку – камінь синюватого кольору. Подивився крізь нього на мене і говорить: “Ви жовтий воїн, з вами можна мати справу. Хочу замовити пам’ятник”. Кажу: “Може, хрест потрібно?” Він: “Так, звичайно. Що ж ми, хіба не православні люди?”
Що значить “жовтий воїн”, не питав його.
Читайте також:ВИЯВИЛОСЬ, ЩО ЦЕ РАК: БАТЬКИ ДУМАЛИ, ЩО СИН ПРОСТО ВТОМЛЮЄТЬСЯ У ШКОЛІ
