Без рубрики

Жадан: Радянські свята – фальш, цинізм і пристосуварство з дулею в кишені і з квітами в целофані

Радянські свята – породження «совкової» фальші, як і цинізм, пристосуванство, дулі в кишені, адресовані радянській владі. Переглядати ставлення до деяких речей, наприклад до радянських свят, особливо складно.

Про це пише письменник у своїй статті «За старим стилем. Про квіти в целофані і радянських святах» Сергій Жадан, – повідомляє nv.ua.

На відстані, звичайно, все виглядає привабливіше. Тридцять років тому ми дійсно виглядали краще. Але насправді той, хто вважає за необхідне поставити галочку і раз на рік привітати кохану людину букетом з теплиці, сьогодні безболісно готовий відзначати день якогось святого Валентина, не маючи ні найменшого уявлення про моральний кодекс будівника комунізму.

Примітно, що радянські свята навіть не довелося викорінювати, як пам’ятники Іллічу. Відходять самі собою. Звичайно, хтось продовжує святкувати, можливо, навіть цілими трудовими колективами. Може бути, не сперечаюся. Але так чи інакше – наш північний сусід переймає всю радянську спадщину. З росіянами теж щось відбувається, вони теж змінюються. Просто в наших суворих буднях з’являється Хеллоуїн, а в їхніх – ще й день народження Сталіна. Формується не тільки майбутнє. Вкотре переформатовується і минуле, в ньому змінюються акценти, змінюються оцінки.

Вся ця війна, що триває між нами (так-так – між нами), вона теж ведеться не тільки за майбутнє, але й минуле. Принаймні, за право знати це минуле, не боятися його, не замовчувати. Або навпаки – боятися, замовчувати, повертати культ особистості. У цьому контексті 23 лютого цілком укладається в риторику про подарований Крим, неукраїнський Донбас, відсутність репресій, заперечення голоду тридцять третього. Хтось залишається з такими історичними опціями, обирає собі таку картину світу і готовий її захищати.

Деякі речі переглядати складніше, оскільки доводиться залишати комфортну зону своїх уявлень і віри, виходити за їх межі, опинившись наодинці з сумнівами та підозрами. Особливо якщо тобі далеко за п’ятдесят і ти звик до того, що картину світу для тебе формує начальник цеху. Але є одна річ, найбільш сумна – коли твоя неготовність відмовитися від історичних фантомів і монстрів змушує відмовлятися і від своєї країни на користь ефемерною імперії, яка давно і надійно відійшла в небуття. Одна справа квіти в целофані, і зовсім інша – готовність підтримати окупанта.

От кажуть, що історія нічому не вчить. Вчить, звичайно, вчить. Правда, якщо ти не прогулююєш заняття. Вчить хоча б тому, що пам’ять – складна і непередбачувана. І добре б, покладаючись на неї, все одно перевіряти факти. З пам’яттю завжди так добре, коли ти нічого не забуваєш, але далеко не все з того, що ти запам’ятав, варто святкувати.

Джерело.

Загрузка...

Related Post