За цього мого знайомого я, може, й справді радий. Ну, якщо й не радий, то принаймні відчуваю щось схоже на співчуття. А от від того, що завдяки все тому ж таки «закону Савченко» на волі опинилися або ж невдовзі мають опинитися чимало тих, на чиїй совісті тяжкі злочини проти особи, певен, ні я, ні більшість законослухняних громадян радості не відчуваємо. Згідно з невтішною статистикою, кожен десятий злочин в країні скоєний тими, хто вийшов на волю з милості все того ж Закону. 23 вбивства, 66 розбійних нападів, велика кількість крадіжок і угонів автівок, зареєстрованих лише за останній час – справа їх рук. Зарахування одного дня у СІЗО як два дні у в’язниці стало справжнім подарунком долі для багатьох «мешканців» тюряг і водночас – підставою для занепокоєння суспільства.
Тюрма ще нікого не виправила – це майже аксіома. При бажанні можна пригадати приклади з історії, зокрема, «пташенят Керенського» – випущених на волю в революційному «угарі» лютого 1917 року тисяч запеклих злочинців. Або ж «холодне літо 1953-го» – несподіваний «презент» полчищам «зеків» від Л.Берії, що було, висловлюючись нинішнім лексиконом, піарним ходом Лаврентія Павловича із далекосяжним стратегічним задумом.
В обох випадках звільнені «вуркагани» в масі своїй не оцінили гуманність властей і не «перекувалися». Навпаки – країну буквально захлеснули хвилі злочинного «беспредєлу», і знадобилися титанічні зусилля, щоб якось їх приборкати.
Дуже не хотілося б, щоб подібне трапилося й тепер.
Читайте також: САВЧЕНКО ЗДИВУВАЛА СОЦМЕРЕЖІ СВОЇМ НОВИМ ЕЛЕГАНТНИМ ОБРАЗОМ (ФОТО)
Прихильники «закону Савченко» акцентують на ще одному аксіоматичному постулаті – «У страху великі очі». Якщо пригадати, як 7 років тому ледь не половина міста ходила у марлевих масках з надією вберегтися від підступного грипу, то цілком заперечувати механізм зародження і поширення масової паніки не варто. Адвокати Закону вказують, що всі, хто підпадає нині під його дію, і так невдовзі вийшли б на волю, в тому числі й за умовами умовно-дострокового звільнення. А відсоток скоєних звільненими за «законом Савченко» злочинів у загальній статистиці злочинності є, на їх погляд, незначним. Серед очевидних позитивних його моментів вони називають звільнення з СІЗО багатьох тих, чия вина вельми сумнівна і стосовно яких слідство тягнеться неприпустимо довго.
Мовляв, «Закон Савченко» примусить слідство діяти оперативніше, в тому числі й надійніше формувати доказову базу. Щодо самої Надії Савченко, то вона заявила, що захищатиме цей Закон. «Скасувати його – означає показати Європі, що ми не дотримуємося європейських цінностей», – заявила вона. Все ж важко відмовитися від думки, що Закон був «скроєний», передусім, на догоду тим «сильним світу цього», які з якогось великого дива опинилися на тюремних нарах – усіляким лозинським, зваричам та їм подібним.
Ось у них справді є підстави потирати руки і співати осанну українському «правосуддю».
Натомість у звичайного законослухняного обивателя цілком може виникнути запитання: що ж це за держава, яка свідомо ставить під загрозу мою безпеку і навіть життя? І чи має вона право в такому разі вимагати щось від мене?
Ігор Дуда
