Дозвілля
“Ярмо господині”: речі, котрим насправді важливо навчити донечку

“О, нянька у тебе вже є, можна і ляльку народжувати”. «Як добре, дві дівчинки у тебе, будуть помічниці». «Ой, ну з дівчатками ж легше, вони і самі собі яєчню зможуть посмажити, і тобі по дому допоможуть». «Так, мамі з сестричками пощастило. Та ще й двоє! Розумниці, маму слухатися будуть».

Ви теж відчуваєте, як у вас волосся дибки стає від цього всього? Ось це за замовчуванням надане при народженні ярмо «господині», якій світить три мільйони немитих тарілок?

Я не вчу доньок мити посуд. Не вчу готувати. Не вчу прибирати. Не вчу займатися «рукоділлям». Не вчу пришивати ґудзики. Не вчу слухатися старших. І не вчу стримувати сльози і приховувати емоції, як належить “справжній жінці”. Не вчу «бути розумнішими, пробачити і зрозуміти». Або зрозуміти і пробачити. Не важливо.

Я вчу їх колупатися в землі і розглядати товстих дощових черв’яків. Вчу водити машину і робити презентації з картинками. Вчу любити чистоту і поважати чужу працю, захоплюватися геніальними рішеннями і великими творіннями. Вчу писати без помилок і фарбувати волосся в різні кольори. Вчу підбирати крем від сонця, заплітати коси на бік, вибирати купальник по фігурі і друзів за інтересами. Вчу зупинятися, коли потрібно, і швидко-швидко рухатися, коли притискає ситуація. І відрізняти одне від іншого.

Вчу відрізняти важливе від термінового. І мокре від теплого. Вчу діяти за обставинами, плавати по правильній техніці, переходити дорогу на зебрі, пристібати ремінь безпеки, налаштовувати навігатор і читати дорожні карти.

Читайте також: Головні речі, яким варто навчити свою доньку

Я вчу дочок відчувати в собі різні настрої і проявляти їх: ридати, кричати, якщо хочеться, співати в караоке і без караоке, ходити по річці босоніж і розфарбовувати шишки лаками для нігтів. Вчу стукати в двері перш ніж входити, і питати «хочеш, покладу тобі салату?». Перш ніж брати собі. Вчу говорити: «Мені боляче» або «Мені страшно» або «Я дуже хочу, але поки не можу собі цього дозволити». Або «Ти засмучуєш мене, піди, я хочу побути одна».

Скажімо, це моя принципова позиція – вона приблизно настільки ж важлива, як і «мийте руки перед їжею» або «кидайте фантики від цукерок в смітник, а не під ноги».

Тому що немає ніякого героїзму в побутовій рутині, немає ніякого п’єдесталу пошани на горах картопляного лушпиння, і навіть вичищений до блиску мідний таз для варіння варення не відображає в собі жіночої душі.

Автор: Лариса Міщанчук

Джерело: Coma.in.ua

Реклама

Реклама

Related Post

facebook