Події
Як живеться українці в Празі: сповідь студентки

Киянка Марина Седакова родом з лікарської династії: в її роду сім поколінь лікарів, причому останні три – всі виключно стоматологи. Марина теж вступила на стоматологічний факультет медичного університету в Києві, але після закінчення першого курсу вирішила продовжити освіту за кордоном. Понад шість років вона живе в Празі і закінчує Карлів університет, пише “Обозреватель

Далі від першої особи:

Перші враження і вивчення мови. Я переїхала до Праги, коли мені було 17 років (у 2011 році). Вчитися за кордоном мріяла ще в школі. Ми з батьками подорожували по Європі на машині і часто заїжджали в Прагу. Мені дуже подобався менталітет пражан і архітектура. Там жили наші знайомі. У підсумку я вибрала саме празький університет: близько, і мова досить близька до російської та української. Перший рік я навчалася на мовних курсах (чотири тисячі євро на рік). Кожен день були заняття з чеської мови, плюс біологія, хімія і фізика.

На курсах мову викладали добре, але заважало те, що група складалася з українських, російських, казахських студентів, і ми говорили весь день російською. Помітила поліпшення, коли почала займатися з репетитором-чешкою ​​з хімії. Щоб подати документи, потрібно нострифікувати шкільний диплом (з цим допомогла адміністрація курсів), скласти іспити з чеської на рівні Б2, а також іспити з профільних предметів.

Про іспити. Я вступила до Карлового університету на перший медичний факультет (1 lekarska fakulta), на відділення стоматології. Заявки подали 1500 абітурієнтів, а пройшли – 80, так що конкурс, виходить, був майже 20 осіб на місце. До речі, з тих пір кількість місць зменшилася, в цьому році взяли всього близько 60 абітурієнтів.

На вступних екзаменах ми писали тести, типу наших ЗНО, але плюс в тому, що книги з тестовими завданнями продавалися вільно, і правильні відповіді можна просто вивчити напам’ять (в кожній книзі близько 1800 тестових питань). А складність в тому, що це multiple choice – в питанні можливі від 0 до 4 правильних відповідей. І зараховується тільки правильна комбінація.

Протягом декількох годин ми здавали три предмети, з 20-хвилинною перервою на відпочинок. На фізиці не можна користуватися калькулятором, на хімії таблицю Менделєєва- потрібно знати напам’ять. Довелося витримати серйозну конкуренцію з чехами, які, природно, вивчали в школі всі предмети на своїй рідній мові: хімічні елементи називалися інакше, в формулах було інше позначення фізичних величин.

Про процес навчання. Мої одногрупники, з якими я вчилася в НМУ, вже закінчили навчання і проходять інтернатуру. Тому я знаю, як проходить процес навчання в Україні і можу порівнювати.

Тут дуже багато практики, причому всі матеріали та інструменти нам видають у тимчасове користування (в Україні студентам доводиться купувати все необхідне). З першого курсу нас вчили працювати на моделях зубів із пластику, правильно сидіти, свердлити бормашиною на шкаралупі яєць. Потім ми вчилися працювати на фантомах (манекенах), ставили пломби на пластмасових зубах. Зараз ми вже приймаємо пацієнтів як повноцінні стоматологи, під наглядом викладачів. Це дуже цікаво. Після 5-го курсу я відразу зможу почати працювати в клініці – проходити ординатуру, як в Україні, не потрібно.

Тут дбають про безпеку студентів, видають рукавички, маски, захисні одноразові костюми на операції. На першому курсі всі студенти отримали щеплення від гепатиту. В процесі навчання я пройшла медсестринську практику в лікарнях Праги. Мене вразили їх лікарні – якість, облаштування та можливості.

У київських лікарнях можуть працювати лікарі із золотими руками, але умови для пацієнтів жахливі. Тут, в Чехії, людина впевнена в тому, що їй нададуть допомогу на високому рівні. Страховка громадян ЄС покриває майже всі медичні послуги і багато ліків. Я бачила чеки на ліки, де одна тільки ампула коштувала 7 тисяч крон!

Кожна людина, і вже тим більше лікар, повинен вміти надавати першу допомогу. Ми з першого курсу навчалися робити масаж серця на манекені, який підключений до монітора, щоб бачити, наскільки ефективні наші дії. Таким же способом, на манекені, ми вчилися надавати першу допомогу, якщо людина подавився і не може дихати. Цьому навчають у школах, на курсах водіння. А на лікарях лежить повноцінна відповідальність за порятунок життя за законом.

Про відносини з місцевими. Мої однокурсники-чехи старші, ніж я: вони пізніше закінчують школу (в 19-20 років) і не завжди вступають з першого разу. Тому віковий діапазон в групі від 24 до 32 років. Спочатку чехи тримали мене на дистанції: у них не дуже втішне уявлення про українців. Улюблене питання викладачів, коли вони дізнавалися, що я не з Чехії: “А чи повернетеся ви додому по закінченню навчання?”. Хоча були і ті, хто поважав мене за старання в навчанні і освоєнні чеської мови. Я намагалася проявляти дружелюбність, пояснювала всім, що таке Україна, Київ, говорила про історію нашої країни.

Взагалі, багато чехів, особливо старше покоління, не люблять російськомовних, і навіть якщо говориш українською, вони можуть обуритися вголос – мабуть, тому, що не відрізняють російську від української. Таке ставлення пов’язано з пам’яттю про події 1968 року – вторгнення радянських військ до Праги. Молодше покоління менш упереджене.

Цікаво, що тут всі спілкуються по електронній пошті. Я звикла дзвонити і дізнаватися все що потрібно, але довелося звикнути до листування.

Ціни на навчання і стипендія. Навчання чеською мовою в Карловому університеті безкоштовне. Той же курс англійською коштує 360 000 крон на рік. Тут є кілька видів стипендії. Наприклад, я отримую “стипендію на житло” – 1800 крон раз в три місяці. Цю стипендію може отримати будь-який, хто відвідує заняття факультету, не пропускає без поважних причин і складає іспити. Для підвищеної стипендії потрібен відмінний середній бал за іспити протягом всього року. Щось близько 1.1 бала, щоб отримати 10 000 крон (в Чехії найвища оцінка – 1, а найнижча – 4). Але таких результатів домоглися лише дві особи на курсі. Радієш, коли просто здаєш іспит, мало хто женеться за оцінкою.

Ще є соціальна стипендія, її видають тим, у кого проблеми з сім’єю, житлом, здоров’ям.

Бібліотека. У факультету є своя бібліотека, і по ISIC (міжнародне студентське посвідчення) студенти можуть отримати книгу на руки або в читальному залі. Якщо потрібної не знайшлося в паперовому варіанті, то швидше за все знайдеться в форматі PDF. Є бібліотеки, розділені на зони за рівнем шуму. Саме бібліотека НТК дуже популярна серед різних студентів, вона величезна, там кілька поверхів і зон.

Якщо необхідно купити книгу, то стане в нагоді ISIC – по ньому надаються знижки в деяких книжкових магазинах, а ще на деякі екскурсії, транспорт. А у мене, як у майбутнього лікаря, ISIC взагалі завжди повинен бути на шиї, як ідентифікаційна карта. Влітку можна займатися в парках, в кафе, останні прямо призначені для навчання студентів. Я дуже люблю влітку прийти в парк з пледом і термосом, лежати на траві і читати підручник.

Загрузка...

Житло. Перший рік на мовних курсах я жила в гуртожитку – пансіоні з хорошими умовами. У блоці дві кімнати і санвузол з ванною; кухня на поверсі. Проживання в звичайному гуртожитку коштує 1500 євро на рік, з поліпшеними умовами – 2500 євро в рік.

Резюме. Чи повернуся в Україну? Думаю, що ні, хоча до цього часу сумую за домом, і буває, відлітаю з Києва зі сльозами на очах. Але і Чехія стала для мене рідною країною.

Вчитися в чужій країні непросто, особливо спочатку, перші півроку-рік. Це був виклик, який я кинула сама собі і не шкодую. А додому повернуся тільки в тому випадку, якщо в Україні з’являться такі програми охорони здоров’я, як в Європі, і якщо лікарі отримуватимуть гідну плату за свою працю. Ще мені б хотілося, щоб працювали закони, щоб можна було бути впевненим у своєму майбутньому, але поки я цього не бачу.

Читайте також: “Я тричі перескладала іспит лише тому, що до викладача… звернулася на ім’я”

Реклама

Реклама

Related Post

facebook