Історія
Як чех та угорка загинули за Карпатську Україну

Про їхнє життя нині нагадує тільки спільна могила… без пам’ятника, без вінків та без хрестів. Про те, хто там покоїться знають тільки рідні, які свято бережуть у пам’яті історію, яка чимось схожа на сюжет одного з романів Шекспіра… Саме про життєву драму двох мрійників і розповіла племінниця жінки, якій судилося пізнати на собі весь трагізм подій Карпатської України.

Романтична історія кохання

Карл народився у 1920 році в Ужгороді. Його батько був військовим офіцером, сім’я жила заможно і єдиному синові батьки дозволяли все. Ілдіка до п’яти років мешкала в Будапешті, однак через злидні родина переїхала на територію сучасного Закарпаття, яке в той час входило до складу Австро-Угорщини.

Познайомилися вони доволі незвично. На одній з вулиць міста над Ужем юнак збив дівчину на службовому автомобілі батька. Сам же відвіз її до лікарні і виходжував, поки не одужала. Про пригоду не знав ніхто з близьких. Несподівано для себе юнак зрозумів, що закохався. Різний соціальний статус стояв на заваді їхнім стосункам, але Карл вирішив, що якщо треба буде, піде навіть проти волі батьків, тільки аби бути разом із Ілдікою. Звичайно, рідні були проти цього кохання, адже дівчина була ще й на два роки старшою за юнака. Тоді Карл таємно повінчався зі своєю обраницею і привів її в дім батька вже як свою дружину. Розлючений чоловік прогнав молоде подружжя і зрікся сина.

Так доля закинула родину до Хуста. У пошуках заробітку хлопець виконував будь-яку роботу, тільки б його вагітна жінка ні в чому не мала потреби. Саме в цей час почали розгортатись карпатоукраїнські події і Карл познайомився з прибічниками Волошина.

На захисті української державності

Друзі допомагали молодій сім’ї не тільки житлом та харчами, але й усіляко підтримували родину. Карл пройнявся ідеями про самостійність Закарпаття і захопився звитягою патріотично налаштованих товаришів. Тож коли у 1939 році постало питання про захист території, без вагань, разом із січовиками вирушив на бій. Ілдіка умовляла чоловіка залишитись, знала, чим закінчиться сутичка, однак він і слухати її не хотів. На Красному Полі від кульового поранення Карл загинув. Друзі, що вціліли, поховали його тіло не Замковій горі. Під час поховання були присутні тільки двоє побратимів та дружина. Однак найгірші часи для Ілдіки розпочалися саме після цього.

Через тиждень жінку арештували. Кількагодинні допити, тортури та жахливі умови перебування у камері призвели до того, що вона передчасно народила мертве немовля. Як для угорки, чоловік якої був українським патріотом, мордування жінки були особливими. Її молоде тіло нагадувало суцільну рану. Однак убивати Ілдіку жандарми не хотіли. Скоріше прагнули, щоб від знесилення вона померла сама, аби її смерть була довгою і страдницькою, щоб слугувала добрим уроком для інших закарпатців. Майже після місячних катувань дружини «декабриста» справді не стало. Поховали жінку сусіди, у одній могилі з її коханим чоловіком. До речі, таємно, аби самим не стати жертвами тодішнього тоталітарного устрою.

Про долю сестри Жужанна довідалася через 15 років після її смерті – від тих же знайомих, які провели її в останню путь і допомогли знайти вічний спокій у сирій землі. Проте тривалий період родинна таємниця зберігалася під «сімома замками» від усіх.

Так трапилося, що Марія, племінниця Ілдіки й донька Жужанни вийшла заміж за хустянина і нині мешкає у місті над Тисою. Вона єдина й відвідує могилу своїх родичів, які віддали життя за Карпатську Україну. Для неї держава, столицею якої був Хуст, досі асоціюється з нескореністю, непоборністю, героїчною незламністю перед пережитками, заборонами, системою…

Марина АЛДОН.

Читайте також:   Комуна «Онеіда» – громада, яка втілила в життя ідеї групового шлюбу і вільного кохання

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post

facebook