Історія
Я стала зайвою для власного сина

Мій чоловік зaгuнув у Афганістані. І я залишилася із двома дітьми на руках. Мої батьки – інвaліди. Ми завжди намагалися бодай якось допомогти їм. А тут я залишилася без чоловіка. Я довго не могла забути свого горя. Адже всі турботи лягли на мене. Моїм дітям було тоді чотири і шість років – старша Настя і молодший Діма.

Діти в мене просто надзвичайні. Навіть такі маленькі, вони розуміли, що сталося гoрe. Спочатку вони дуже плaкaли за батьком. І у мене не було сил прикидатися чи вигадувати для них якісь фантастичні історії. Тим більше, що сусідські діти або хтось із знайомих чи незнайомих все одно сказав би випадково, що сталося насправді.

Чоловіка навіть не привезли додому, щоб ми могли його пoхoвати. Там, між скелями, його розiрвaло на шматки. Ми дізналися потім від його друга, що він потрапив у полон. А коли намагався тікати, йому услід кинули грaнaту.

Гірко було й через те, що свекруха чомусь у його смeрті звинувачувала мене. Ніби я могла його захистити і ніби наше з нею гoре не було спільним.

Але дітки в мене – молодці. Ми стали напрочуд дружною сім’єю, розуміли, що допомоги чекати нам нізвідки. Батьки й раніше були проти його одруження. Тому за цей час вони ні разу до нас не навідалися. А коли зaгuнув син, їхнє відчудження стало ще більшим.

Але діти навпаки – стали більш дружніми. Більше того, вони намагалися прибрати у кімнаті, застелити ліжко, помити посуд. Звичайно, що в таких малюків все це виходило недоладно, але ті їхні намагання у мене навіть викликали посмішку. Несподівану посмішку серед моря бoлю.

А як я розплaкaлaся, коли на мій день народження вони купили мені… рукавиці. Виявляється, вони складали по копійці на цей дарунок. Бо бачили, що мої руки часто червоні від морозу. То вже потім продавчиня розказала історію, як вони прийшли в магазин і висипали на прилавок щось із кілограм копійок. І, звичайно, що там бракувало потрібної суми. Але вона майже задарма віддала дітям ті рукавиці.

Мала завжди дбала про Діму, ну, а він завжди намагався захищати її – як справжній чоловік. У школі на перервах вони завжди були разом. Це було щось неймовірне для шкільного життя – братик і сестричка щохвилини опікувалися одне одним. Настя переживала, щоб Діма не був голодний. А Діма – щоб дівчинку ніхто не образив.

А коли я працювала, вони собі так тихенько гралися в кімнаті, хоч за цей час моя душа розривалася, як вони там.

Коли Насті виповнилося 18, вона одразу ж вийшла заміж. І це був на диво гарний шлюб. І я не могла натішитися, що чоловік ледь не носив її на руках. Це був простий хлопець, але майстер на всі руки, тому про майбутнє своєї дочки я вже не турбувалася. А потім у них народилася донечка, і це було безмежним щастям для мене.

Я нарешті з полегшенням зітхнула. Щоправда, за той цей час вже пoмeрли мої батьки. А батьки чоловіка не визнавала ні мене, ні моїх дітей.

А потім Діма став моряком. Я цій новині теж зраділа. Думала, що він і заробити на себе зможе, і світ побачить. Він увесь час плавав морями і океанами, але й справді заробляв дуже великі гроші.

Та тільки даремно я цьому так зраділа. Бо саме ті гроші його й змінили. Я просто благала купити якусь квартиру у нашому місті або в іншому. Але що там казати – на ті гроші можна було купити навіть великий будинок!

Але Діма не хотів заощаджувати. Він хотів спробувати всі принади життя – красиво відпочивати, пообідати в дорогих ресторанах. А ще й друзів у нього стало багато. І всі вони були не проти дармових частувань.

Ну, не знаю, на що він ще вирішив витрачати свої гроші, але з його розмови я зрозуміла, що відмовляти собі в чомусь він не хоче. Але хіба я сміла йому в цьому дорікати? Хто ж, як не я, знала, яким важким у них із сестрою було дитинство.

Діма не жалів грошей для Насті. Він вигадував сотні привидів, щоб якось їй допомогти. То на іменини, то на день народження, то на свято. А то просто з доброго настрою! І це мене дуже тішило, що вони все ще люблять одне одного.

Я тільки непокоїлася, щоб він купив собі житло. Адже життя може повернути в будь-який бік. От сьогодні – ти багатий, а завтра думаєш, як роздобути обід. Але дочка почала мене заспокоювати, що то просто мої давні трaвми озиваються. Адже про бідність людина пам’ятає ще дуже довго.

Я справді пристала на її думку. Але кожен гріш, який він надсилав мені, я відкладала або вкладала ці гроші на ремонт нашої квартири. Не дозволяла собі потратити копійку із його заробітків.

Загрузка...

Проте навіть не гроші мене непокоїли. А те, що вони відібрали в мене сина.

– Ти без мене нуль. Без мене ти абсолютний нуль, – почав кричати на мене Діма. – Дивися, оце пальто, холодильник. І все це ти маєш завдяки мені!

Я стояла приголомшена. Це була така неправда! Я б не дозволила собі купити якісь там чобітки на його зарплату. Але про те, що його гроші я відкладаю, я буду мовчати, – вирішила я. Колись вони можуть йому згодитися.

І от він вирішив одружитися. І привів наречену додому. Але не для того, щоб познайомити її зі мною, а щоб повідомити, що вона тут буде жити – у нашій квартирі, у його кімнаті. Тобто, він і надалі буде плавати морями, а Таня залишиться тут.

Таня подивилася на мене так зверхньо, ніби я взагалі зайва людина на землі. Я навіть стала підозрювати, що це через неї Діма зовсім змінив своє ставлення до мене. Але пояснити цього я б не змогла і навряд чи вони мене захотіли б слухати.

Я б з і сама радістю відступилася з цієї квартири. Хай молоді тішаться Та просто не маю, куди йти. Дочка живе в однокімнатній квартирі, яку я їй купила, коли продала стару батьківську хату в селі. А грошей, яких я навідкладала із того, що надсилав син, на нове житло не вистачить. А тим часом Діма всіляко натякає, що я їм заважаю. Доведеться нам жити разом. Я не хочу дратувати невістку ще й тому, що здогадуюся – вона вагiтна.

Настя вже кілька разів намагалася поговорити з братом. Але у відповідь він перестав із нею спілкуватися. Більше вже й мови не було про якусь допомогу сестрі.

А от про нове житло Діма навіть не заїкається. Проте він щедро обсипає грошима свою дружину. І мені навіть моторошно стає, скільки можна потратити грошей за якийсь місяць. Дорогі салони, кожушки, елітна косметика…

Ні, я нізащо не хочу, щоб вона почувалася обділеною із моїм сином. Але ж у будь-яку мить закінчуються гроші. І тоді мій син стане непотрібним. Але, засліплений коханням, він не хоче цього розуміти.

 

Реклама

Реклама

Related Post

facebook