Дозвілля
Випробування розлукою, яке ми не пройшли…

Перші ласкаві промінчики сонця заглянули у вікно, ніжно торкаючись обличчя, а Оксана не хотіла прокидатися. Їй снився гарний сон і навіть здалося, що все було насправді. Владислав тримав її на руках і кружляв з нею в танці, а вона сміялася.

Була у весільній сукні, яка так їй личила. Весільна фата прикривала шовкове волосся. Коханий ніжно цілував свою наречену і говорив: “Я буду тебе все життя на руках носити. Я не можу жити без твоєї посмішки. Я все життя цілуватиму твої солодкі вуста”. Оксана на його слова мовила: “Навіщо ти мені про це говориш. Я знаю, що ти навіки мій. Ми з тобою стали на весільний рушник з великої любові, а тому не розлучимось ніколи”.
Звільнившись від гарного сну, Оксана прокинулась. Подумала: “Потрібно братися до роботи!”. Через декілька днів в неї з Владиславом весілля. Робота кипіла в руках, а гарний настрій не покидав протягом дня.

Як вона скучила за обіймами коханого. Дні перед його приїздом так довго тягнулися. А ввечері перед весіллям від Вдадислава прийшла есемеска. Дуже зраділа, та як тільки її прочитала, не могла зрозуміти і повірити. Він писав: “Я тебе не кохаю. Нашого весілля не буде”. “Це ж якась помилка”- думала Оксана. Вони призначили дату весілля, запросили гостей, замовили ресторан, а тут, як грім з ясного неба, така новина. Декілька разів брала в руки мобільний телефон, пробувала додзвонитись, та він не брав слухавки. Більше не дзвонив, хоч Оксана чекала.

Оксана з Владиславом народилися в одному селі. Ще з шкільних років покохали одне одного. Батьки Владислава працювали в Канаді і запросили сина приїхати до них. Хлопця вабили великі гроші. Вирішив сказати дівчині про свій від’їзд. “Оксано, я поїду працювати в Канаду, зароблю грошей і ми з тобою таке весілля відгуляємо, що нам будуть заздрити».

Чи то хлопець боявся її втратити, чи пожалів, а відтак запропонував: “Давай розпишемось, а я через рік приїду, відгуляємо весілля і ти поїдеш зі мною. Вони узаконили свої стосунки, і Владислав сказав: “Ти тепер моя дружина і нікуди від мене не дінешся”.

Оксані не хотілося відпускати Владислава, але вона й сама мріяла поїхати в Канаду. Подруги заздрили: “Поїдеш Оксано з села, загордишся. Пощастило тобі. Багатого чоловіка знайшла”.

Попереду був довгий рік чекання. Свята без коханого, довгі зимові вечори. Вона не жалкувала, що вийшла заміж. Владислав часто присилав есемески, а в них постійно писав ніжні слова. Вона виробила закордонний паспорт. Владислав прислав гроші і Оксана купила гарну весільну сукню.

Есемеска від Владислава зруйнувала всі її плани і мрії. Написав, що не кохає, подає на розлучення без ніяких пояснень.  Вона знала, коли приїде Владислав, і вирішила їхати в Київ, щоб його зустріти. Оксана ж його дружина і має право. Вона хотіла якнайшвидше знати правду, якою б вона не була. Чекала літака і думала. Він, як тільки її побачить, згадає, як їм було добре вдвох.

Уявляла, як коханий її пригорне.  Нарешті повідомили, що прибуває літак. Серце калатало в грудях. Вона не знала, що скаже Владиславу. Літак приземлився. Владислав побачив Оксану. Та глянув так, наче вони незнайомі. Він навіть не підійшов до неї. Оксана покликала: “Владиславе, я тут” . Він не оглянувся, а швиденько пішов до таксі.

Читайте також: Катастрофа моєї душi. Я намагалася не дивитись на неї. I не думати про те, скiльки грошей чоловiк заплатив цим псевдосвiдкам

Тепер Оксана зрозуміла, що розвіялось її кохання і вона йому не потрібна.  Оксана заплакала. Люди дивились на неї, та ніхто не заспокоював, ніби знали, що нічим їй не допоможуть. “Чому так сталося зі мною? Чим я завинила перед ним? Забув, як запрошував на побачення, як клявся в коханні. Рік була його дружиною. Чому ж заміж покликав? Як тепер пережити зраду, людські пересуди?”.

Не хотілося нікого бачити. Думала, що віднесе Владиславу весільну сукню, та він в село не приїхав. Поїхав на море, а тоді знову повернеться в Канаду. Вона ще його дружина, та що з того. Було боляче через те, що Оксана не знала, чому вони розійшлися. Може, знайшов іншу? Оксана за собою вини не відчувала.
Може, з часом Владислав розповість, чому так сталося. Та й Оксана ще знайде свою долю. А зараз їй так боляче, і ніякі ліки від її душевного болю не допоможуть.

Валентина Павлушко, «Вісті Рівненщини»за матеріалами видання

Реклама

Реклама

Related Post