Мене обурив лист Тамари «І не любить, і не відпускає». Тому й звертаюся через газету до цієї пані.
Ви, Тамаро, хочете навчити жінок, як треба поводитися з чоловіками, аби втримати їх при сім’ї. Але, як на мене, не маєте на це морального права. Якби ви прожили з чоловіком 30—40 років і ніколи не розлучалися, то, можливо, жінки й прислухалися б до ваших порад, а так…
Ви покохали (якщо це справді кохання) одруженого чоловіка. А чому не вдівця з дітьми чи розлученого? Тоді б стали турботливою дружиною і лагідною, люблячою мачухою. Тоді б не було жодного гріха за вами. А ви вже десять років кривдите чужу сім’ю, крадете чужого чоловіка і батька в дітей, хоча тепер уже дорослих. Ви користаєте зі свого коханця вже десять років і ще виносите свою ганьбу на люди, ніби сповідаєтеся перед ними!
Якби ви мали стид, то не писали би про таке до поважної газети. Судите жінку свого коханця, що вона сяка-така-перетака… А ви яка? Чомусь не пишете про причину свого розлучення. Виходить, ви вся «в шоколаді»: і сорочку коханцеві вмієте випрасувати, і подати їсти так, як треба. Ви зі своїм колишнім чоловіком теж, напевно, була занадто лагідна, бо ж він вас покинув і знати більше не хотів. Звідси висновок, що він вас не кохав. Чи не так?
Ви скористалися з чужої біди, відривали від рота чужих дітей кусень хліба й за їхній рахунок виводили в люди своїх. То чому дружина вашого м’якотілого коханця має бути доброю до підлості, яку ви продовжуєте чинити проти її родини? Як ви можете вимагати, щоби вона відпустила до вас свого чоловіка і батька своїх дітей? Ви — цинічна злодійка, бо обкрадаєте їх матеріально і ще й лізете їм у душу. Та ніколи в світі ця жінка не відпустить свого чоловіка. Хіба би дурна була. Ще добре, що не обірвала вам патли.
Ви чомусь вирішили, що вона не кохає свого чоловіка. А звідки знаєте? Вам казав про це ваш слабохарактерний коханець?
Саме через таких, як ви, розпадаються сім’ї, при живих батьках діти залишаються сиротами. Знайте: рано чи пізно ваш коханець повернеться в свою сім’ю і бавитиме своїх внуків — не чужих. А ви відчепіться від нього, не тероризуйте родину, що стала нещасною через вас. Шукайте собі до пари чоловіка, як я вам порадила, — розлученого чи вдівця.
Подумайте над моїми словами і йдіть сповідатися. Не перед людьми, а перед Богом. На чужому горі щастя не збудуєте. Бо чи тепер, чи в четвер настане час відплати…
Ганна РОМАНЮК
с. Суходіл Гусятинського району
Читайте також:СПОВІДЬ: БІЛЯ МОГИЛИ МОГО ЧОЛОВІКА СТОЯВ …МІЙ ЧОЛОВІК. Я ЗОМЛIЛА
За матеріалами видання vilne.org.ua
