Історія
Військовий хірург під неперервним обстрілом зробив неймовірне

Важке поранення в живіт… Внутрішня кровотеча… Масований обстріл російських найманців не припиняється ні на хвилину. Вороги оточили зусібіч — Дебальцівський котел. Що робити? Немає ні донорської крові, не спеціального обладнання, ні інструментів… “Негайно оперувати — в окопі”, — так вирішив хірург Олександр Данилюк, пише газета “Експрес”.

Земля здригалася від вибухів. Над головою свистіли осколки. Поранений Олександр Тарасюк, навідник БМП, скрипів зубами від болю. Він усе чув і відчував: коли перебирали кишки, коли зашивали печінку та шлунок… Навіть розмову хірурга з помічником. Олександр Данилюк, позивний “Смайл”, чотири години стояв на колінах, схилившись над Сашком і раз по раз звертався до асистента, щоб подивився, чи живий пацієнт.

Операція в окопі… Нісенітниця? Невиправданий ризик? Ні, єдиний шанс врятувати життя. Інакше боєць довго не протримається. Антисанітарні умови. Зверху сипеться земля. Бракує світла. Та хірург робить свою справу — неквапливо, упевнено. Ноги і спина терпнуть. Добре було б розім’ятися чи зробити бодай кілька активних рухів. Ні, ніколи: кожна хвилина на вагу життя. А тут ще раптом замовк генератор — скінчилося пальне. Враз стало темно. Як далі оперувати пораненого? Добре, що в когось був звичайний ліхтарик.

Реклама

“Прошу, щоб світили точнісінько на рану, — згадує Олександр Данилюк. — Промінчик надто слабкий, але іншого немає. Розумію: шанси на успіх мінімальні. Ні, не здаюся. Подумки кажу: “Треба боротись до останнього подиху”. Нарешті операцію закінчено. Що я відчував тієї миті? Cум’яття: чи все зробив так як треба? Чи не почнеться запалення? Адже окоп і стерильність — поняття несумісні. А в тих екстримальних умовах і поготів… Дивлюся на пацієнта — притомний. Він чує мене і навіть щось намагається сказати. Медики витягли дихальну трубку. “Дякую, док”, — прошепотіли вуста. — Але… Коли перебирав кишківника, я хотів тебе вдарити… Вибач”. “Ось виберемося з оточення, — пожартував, — тоді навіть побити зможеш. А зараз ніколи. У твою кишеню я вклав папірець. Там все описано — про операцію. Не хвилюйся, їду з тобою. Якщо пощастить — доправлю в лікарню. Якщо ж ні, залишуся поруч — у полоні”.

…Артемівська лікарня. Медики мерщій поставили крапельницю важкому пацієнтові. “Вони дивувалися і питали, мовляв, де оперували? — каже Олександр Тарасюк. — Не вірили, що в окопі при світлі ліхтарика. Пізніше Олександр Данилюк зателефонував до Харкова, куди мене негайно транспортували. Щось пояснював лікарям. Він хвилювався і просив, щоб звернули увагу: можливо, є сенс зробити ще одну операцію? “Ні, — почув у відповідь. — Все — бездоганно”.

На третю добу після оперативної допомоги в окопі Сашко зіпнувся на ноги. Він швидко почав одужувати. Щоправда, з війська комісували — за станом здоров’я. Уламок металу залишився в череві.

“Чи бачився ти бодай ще раз зі своїм рятівником?” — запитую. “Так, зустрічались, згадували ту історію, — каже Олександр Тарасюк. — Таке забути неможливо. Знаєте, у нас навіть збереглася світлина — хтось зазнимкував на смартфон. Одразу після операції. Там я, закривавлений, показую два пальці, мовляв, усе гаразд. А поруч — хірург та його помічник. Ми тепер з Олександром Данилюком — друзі. Назавжди”.

Володимир ІСАЄВ

Читайте також: 5 сигналів раку крові, які подає організм

Джерело.

Реклама

Реклама
Загрузка...

Реклама

Related Post

facebook