На чому їжджу? На салі
Микола Грушко та Петро Лета відмовилися від дорогої солярки, натомість виготовляють біодизель із відходів м’ясопереробних цехів. Технологія проста: спочатку переплавляють рідкий жир, опісля додають спеціальні каталізатори. З одного літра сировини отримують стільки ж екологічно чистого пального, яке не забруднює атмосферу й водночас подовжує ресурс двигуна, пише Володимир Ісаєв в газеті Експрес.
…Старенький “Фольксфаген” вирулює з гаража. Це — Миколин раритет. Щеб пак, 20 років бездоганно служить своєму дбайливому власникові. Підходимо до вихлопної труби.
“Чи відчуваєте сморід? — запитує газда. — Ні? Отож-бо й воно! Натомість пахне смаженою картоплею, еге ж? Таке пальне я заливаю до бака свого легковика вже три роки. Двигун працює, мов годинниковий механізм, і потужність не зменшується. Раніше дизельне пальне швидко спорожняло мій гаманець. Якби довелося купувати солярку за нинішніми цінами, мабуть, “Фольксфаген” перетворився б на музейний експонат. На сто кілометрів пробігу моє авто з’їдає сім літрів пального. Тобто в середньому 133 гривні. Протягом місяця я намотую по області майже 4000 кілометрів. Тож за новими тарифами довелося б віддати лише за солярку 5320 гривень. Я ж витрачаю вдвічі менше. Чому? Бо їжджу на салі. Коли кажу про це знайомим, не вірять. “Хіба таке можливо?” — дивуються.
Читайте також: Як пригнати авто за новим законом. Реальна історія від першої особи
“Можливо, — підморгує мені пан Грушко. — Якщо, звичайно, і руки, і голова на місці”.
Кортить побачити диво-агрегат умільців. Заходимо до гаража. На стелажі — 50 літрова металева ємкість зі сталі. Зверху — кришка конусоподібної форми. Внизу — краник. “Отож спершу подрібнюємо відходи тваринного жиру, — пояснює Микола. — Можна додавати навіть риб’ячий чи пташиний. Потім приправляємо гліцерином, сірчаною кислотою та іншими хімічними інгредієнтами і переплавляємо. Все — біодизель готовий. Щоправда, він має відстоятися не менше трьох діб — лише тоді можна заливати в бак автомобіля”. “Чи не страшно було експериментувати на своєму легковику? — запитую. — Наслідки ж могли бути непрогнозованими?” “Звичайно, страшно, — долучається до розмови Петро Лета. — Ми, до речі, випробовували біодизель зі сала на моєму “Сітроені”. Залив, сідаю за кермо й повертаю ключ у замку запалювання. Двигун оживає миттєво. Хочете — продемонструю? Будь ласка”.
Диво та й годі, залишки сала, подрібнені та збагачені хімією, і не треба дорогої солярки. Петро каже, що їхній біодизель має ще одну перевагу — добре змащує деталі. Відтак, у процесі роботи менше зношуються.
“Чуєте, як тихо працює двигун? — вдоволено всміхається. — Жодних сторонніх звуків. А на солярці цокотів мов скажений. От вам і якість заводського продукту. Наш гаражний — безсумнівно кращий і дешевший майже вдвічі. Де беремо сировину? У м’ясопереробних цехах — домовилися з керівництвом. За бартер: вони нам відходи, а ми їм — біодизель. Знаєте, як ми жартома називаємо своє пальне? “Гаплик нафтомагнатам”. Нехай знають, що в солярки та бензину є альтернатива. Безвідходна, екологічно безпечна й значно дешевша”.
Читайте також: Якою тепер буде ціна автомобіля?
