Дозвілля
У Богородиці вимолювала прощення за покинуту дитину

Таня народилася в сім’ї, де було шестеро дітей. Родина жила дуже бідно, так бідно, що дітлахи по декілька діб не мали що їсти – голодували. Батько загинув у аварії. А мати Олена з того часу почала приводити додому різних чоловіків. Частенько заглядала в чарку, й після цього їй було не до виховання дітей. Скоро її позбавили батьківських прав. А Таню, як і інших сиріток Милявських, відправили в школу-інтернат.

Танине життя стало нестерпним. Вимогливі вчителі, всезнаючі вихователі не давали проходу. Дуже вона раділа, коли її відпустили вчитися в училище до райцентру. Там ковтнула трохи свободи. Ніхто не контролює, лишень приходь до гуртожитку вчасно. В місті на гулянці познайомилася зі Славою. Красивий чорнявий хлопець відразу припав Тані до душі. Він, власник двох ресторанів у місті, був майже на 15 років старший за неї. Однак її це не бентежило. Після кількох побачень запропонував дівчині переїхати до нього жити. Який лукавий спокусив Таню піддатися на пропозицію Славка – ніхто не знає. Може, підштовхнуло те, що свого кутка не мала, може – що любові й ласки не знала ніколи… А тут Славка зустріла – доброго, лагідного, такого рідного! Причарував її серденько, і пішла за ним, як сліпе цуценя. Довірилася без вороття. Минуло чотири місяці спільного життя, як Таня зрозуміла, що носить під серцем Славину дитину. З хорошою новиною не затягувала й вирішила відразу потішити чоловіка звісткою про поповнення.

– Скільки потрібно? – нервово запитав Славко.
– Чого? – Таня не зрозуміла різкого запитання коханого.
– Дурепо! Грошей на аборт скільки треба? Подумай про суму. Двічі не запитуватиму…

Як не намагалася вона пояснити своє становище, як не просила, що на все погодиться, аби лише не повертатися до попереднього життя, – але Танині слова бились об глуху стіну. Слава ні на що не реагував. А в кінці взагалі заявив, що до її вагітності жодного стосунку не має.

– Забирайся зі своїм байстрюком, малолєтка! Шлялася ночами по клубах, нагуляла! Тепер на мене свого вишкірка хоче вчепити! – кричав озвіріло.

Таня повернулася жити в гуртожитську кімнату. Про аборт і думати боялася. Приховувала свою вагітність від усіх, наскільки могла, і тремтіла, що виженуть з «бурси», а потім і з гуртожитку, а йти було нікуди…

Ситуація зайшла в глухий кут: що далі, то все більш явною ставала її таємниця. Що тепер робити? Як виростити сироті малюка? Народити, щоб відразу приректи на злидні? Ці роздуми привели Таню до церкви. Того дня було похмуро і прохолодно, ніби сама природа плакала через нелегку долю сиротини. Дівчина, перехрестившись, завмерла перед іконою Божої Матері. Гарячі сльози обпікали щоки. Вона довго молилася, щоб ніхто не дізнався про цю дитину. Підходив час вечірньої служби, і церква стала заповнюватися людьми. Не чекаючи початку богослужіння, опустивши очі додолу, дівчина вийшла з храму.

«Думаєш, Таню, вдасться замолити гріхи?» – раптом почула поруч. Дівчина аж здригнулася від несподіванки. Невже хтось знає її секрет? Проте бабця в кольоровій хустині, низько пов’язаній на голові, зверталася не до неї, а до своєї супутниці.

«Треба ж таке! Теж Танею кличуть, як і мене…» – посміхнувшись, із полегшенням подумала дівчина, проводжаючи жінок очима. – «Значить, не одна я грішна на білому світі…» – ніби виправдовувала себе.

11 березня у палаті в районній лікарні репетували, плакали у пелюшках новонароджені малята. Й був серед них маленький сповиточок, який тихенько схлипував, ніби розумів, що нікому на цьому світі не потрібний. Сувора санітарка, яку побоювались і породіллі, і молоді медсестрички, жалісливо поглядала на крихітку з пухкенькими губками. А потім узяла сповиток і рішуче попрямувала до палати, де лежала Таня.

– Хоч подивись, якого красеня на світ привела! – гукнула санітарка з порога.

А Таня тужливо поглядала у вікно, навіть голови до дверей не повернула.

– Як же можна так холодно до своєї дитини? Ой, лишенько! Пошкодуєш ти ще про це, пошкодуєш… Ну, народила малого без штампа в паспорті. І що? Хочеш кинути напризволяще?

Тані було байдуже до її слів. Ніхто й не дізнається. «Переступлю поріг лікарні й забуду про надокучливу санітарку і білий пухкенький згорток», – кружляли думки в Таниній голові.

Через три дні випишуть, а там вирішила втекти в інше місто. І знову буде гарна та вільна…

Тарас із Вітою жили добре, все при них було, от тільки їхню оселю не звеселяли дитячі голоси. Мали трохи вільного від роботи часу, тому волонтерили. Під час однієї з поїздок до інтернату їм назустріч вибіг маленький кучерявий хлопчик рочків трьох.

Читайте також: Катастрофа моєї душi. Я намагалася не дивитись на неї. I не думати про те, скiльки грошей чоловiк заплатив цим псевдосвiдкам

– Невже ви мої таємні мама й тато? – дивуючись подарункам, вигукнув маленький Сашко.

Вікторія зніяковіла, обійняла малого, та так, що не змогла відпустити. Подружжя добряче побігало по інстанціях, поки всиновили Сашка, а згодом у них народилася донечка Софійка. Жили гарно та дружно. Діти вже вчилися в школі. Та якось увечері Віта примітила, що дітлахи збентежені, дивно, але не хотіли йти гуляти у дворі. Почали розпитувати, то малеча зізналася, що якась чужа тітка вже декілька днів зустрічає їх зі школи, супроводжує додому та все має справи до Сашка. Серце жінки похололо: чи ж не мати-зозуля об’явилася?

Загрузка...

Через декілька днів увечері дзвінок у двері розвіяв сумніви. На порозі стояла Таня. Гарно вбрана, красуня – очей не відведеш. Таня спочатку трохи знітилась, а потім стала розповідати, що життя в неї гарне, вийшла заміж за багатого чоловіка, а дитя кинула, бо боялася, що ніхто не прийме.

– Зараз усе змінилося. Живемо добре, а от діточок нема, – схлипуючи, розповідала. – Я прийшла по дитину і без неї не піду. Хочете, заплачу грошей вам…

У цей момент до кімнати ввійшов Сашко. Глянув спідлоба на незнайомку й міцно притулився до Віти з Тарасом.

– Мамочко, таточку, благаю! Не віддавайте мене нікому…
– Добре, сину, – твердо відповів Тарас. І відвів хлопчика до його спальні.

Розмова дорослих на веранді була довгою та важкою. Та як Таня не просила, прийомні батьки Сашка зосталися невблаганні.

Вийшла з будинку, на вулиці падав дощ. І Таня знову згадала про Божу Матір, яка тоді вберегла її. Тягар, який жінка не могла ні з ким розділити, вона понесла Богородиці. Припала до тієї ж ікони й ревно молилася, била поклони, благаючи прощення, що покинула свою кровиночку.

Ірина Ворощук, за матеріалами видання “Вісник”, фото Колаж Людмили Гошко

Related Post

facebook