Про введення Діви Марії до Храму, або Жepтвування Богородиці, у Новому Завіті нічого не написано. Існують лише розповіді, почерпнуті з апокрифічних євангелій, щодо рівня достовірності яких завжди можна мати сумніви, пише CREDO
Однак у юдеїв справді існувала традиція жеpтвувати (присвячувати) дітей Богові, інколи ще й до їхнього народження – особливо коли про народження цих дітей батьки просили як про благодать. Те, що приходить від Бога, не може бути «використане» задля власної втіхи.
Як каже традиція, св. Анна не мала дітей у шлюбі зі св. Йоакимом і благала Всевишнього про дитя, обіцяючи його присвятити Богові. Навіщо просити про дитину, яку потім треба віддавати, – логіка, не зрозуміла для сьогоднішніх людей, однак якби святі думали «по-людському», то не було би кому виконувати волю Божу.
У ранньому віці, до п’яти років, Діву Марію привели до храму для виховання. У єврейській традиції такі діти могли згодом залишитися служити у храмі.
Читайте також: Завтра Введення у храм Пресвятої Богородиці: прикмети, заборони, повір’я
Легенди кажуть, що нареченого для Діви Марії обрав священик Захарія, вбачаючи виразний знак із небес у тому, що в руках вдівця Йосипа розквітнув посох. Побожність нерідко буває надто казкова, але з іншого боку наш Бог уміє творити найдивовижніші чуда, які ще більше подібні до казок, аніж апокрифічні легенди.
Свято Введення Богородиці у храм має східну ґенезу, оскільки богослови західної традиції були проти думки про тривале (за апокрифами – 12 років) перебування Богородиці у єрусалимському Храмі: там не було окремого двору для виховання дітей, не було кому ними займатися, а жінкам усередину Храму вхід був заборонений.
Західна традиція спиралася на те, що згадок про перебування Марії у Храмі, ані виховання там дітей немає у Святому Письмі, натомість східна традиція на підтвердження своєї думки щедро цитувала різних церковних письменників ранніх століть. На впровадження цього спомину в літургійний календар Церкви найбільшою мірою вплинув паралелізм Господніх і маріїних свят: маємо їхні дні народження, жертвування страждань, Вознесіння і Внебовзяття.
У Єрусалимі свято Введення Діви Марії до Храму відзначалося, починаючи з VI ст. (найімовірніше), коли там було збудовано й освячено церкву Пресвятої Марії. Далі це святкування поширилося Східними Церквами.
До західного літургійного календаря цей день ввів 1372 року папа Григорій ХІ, перебуваючи в Авіньйоні.
Отож спомин Жертвування Марії західна Церква прийняла, коли її глава був у вигнанні, а до загальноцерковного рівня його підніс папа Сикст V, і було це не менш значущого 1585 року.
І хоча текстологічних чи історичних підтверджень цей спомин не має, однак його богословська думка очевидна: через своє Непорочне Зaчаття, від початку пожеpтвувана Богові, Пресвята Марія виконує Його волю всім своїм життям. Прийнявши Сина Божого, який прийшов у тілі через Неї, Вона тим самим стала найпрекраснішим Храмом Божим. Споконвічно підготовлена Богом для виконання місії, найважливішої в людській історії, Вона ще й свідомо до цього готувалася та свідомо й добровільно прийняла волю Божу, про що свідчать слова, сказані до ангела: «Ось я Господня слугиня» (Лк 1,38).
Спомин Введення Богородиці у храм є патрональним святом для сестер-презенток – згромадження польського походження, яке має свій монастир і в Україні (зокрема, сестри працюють у Рогатині Івано-Франківської обл.)
У наш час немає звичаю присвячувати первородних дітей Богові. Але всі ми жертвувані Йому через Хрещення, і кожен має пам’ятати про свою гідність і відповідальність як християнина.
