Події
“Та тобі й кілограми косметики не поможуть. Яка з тебе модель? Ти ж товстуха!”

У душi я мріяла про подіум, а насправдіi потопала у власних комплексах. Скільки себе пам’ятаю, я завжди була повною. Бабуся ніколи не вмовляла мене з’їсти ложечку “за маму” чи “за тата”, а тільки мило усміхалася, коли її маленька внучка просила добавки, а потім ще чогось солоденького.

А що я – єдина дитина в батьків, то мені ні в чому не відмовляли, не перечили, бо дуже любили. Я не мала друзів, не могла нiкуди сама вийти з дому. До магазину ходила тільки з мамою. Та що казати – навіть до школи мене водили до шостого класу. Однокласники насміхалися, а я тишком плакала в подушку.

Уявiть собi товстеньку дiвчину, в окулярах, з коротким волоссям (мене стригли коротко, бо волосся було рiдким), а обличчя вкрите веснянками. Що менi в собi подобалося, то це великi голубi очi! Я мрiяла про велику сцену, любила спiвати та показувати моди перед дзеркалом. Коли нiкого не було вдома, я витягала з шафи маминi пiдбори, одягала її сукнi та ходила по кiмнатi мало не пiвдня, уявляючи себе на сценi. Як я мрiяла довести всiм, що гарна та впевнена в собi! А головне — переконати в цьому себе та повiрити у свої сили!

Якось на перервi моя однокласниця Оксана розповiдала дівчатам, що записалася в модельну школу. “Нас там вчать правильно ходити, наносити макiяж, робити зачiску,- щебетала Оксана перед дівчатами, якi слухали її з неприхованою заздрiстю,- а пiсля закiнчення цiєї школи нам видадуть диплом моделі. I я зможу брати участь у модних показах. А як пощастить, то ще й грошi заробляти”. У мене все попливло перед очима: це ж моя мрiя здiйснюється у когось iншого! “А де ця школа?” — переборовши  сором, спитала в однокласниці.

“Яка з тебе модель, Галько? Глянь на себе: ти ж товста i взагалі якась незграбна. А без окулярiв ти бачиш чи ні? Та тобі й кілограми косметики не поможуть!” — закінчила свій виступ Оксана, i всі однокласниці дружно засміялися. А я втекла з класу вiд ганьби та сорому в коридор i ще довго душилася сльозами.

Кілька днів я ходила сама не своя. Навiть мама помiтила, що зi мною щось не те. “Ти часом не закохалася, доню?” — якось спитала мене перед сном. Я вiдмовчувалася, але матiр не обманеш. I тодi, не витримавши, розповiла ту iсторiю з модами. Мама тiльки всмiхнулася i сказала, що мрiї мають здiйснюватися, але треба
докласти трішки зусиль. Якщо я готова до змін, то вона мені допоможе.

Мама слова дотримала. Ми стали в iнтернетi шукати модельнi школи для дiтей та пiдлiткiв. Бiльшiсть з них брали на навчання лише з 14 рокiв, а менi було дванадцять з половиною. Також потенцiйна модель повинна мати певнi параметри: зрiст вiд 170 см, худорлява, нефарбоване волосся, великi очi тощо. А ще нас зупиняли високi цiни! Вiддати за мiсяць навчання майже три тисячi гривень навiть для моєї люблячої матусi було занадто. Я вже змирилася з думкою, що нiчого з того не вийде, коли почула, що мама записує адресу модельної студiї та каже, що завтра приведе мене на заняття.

Тiєї ночi я довго не могла заснути: все думала, а якщо мене не приймуть туди, бо я товста та некрасива? Але всi мої страхи були марними. Власниця студiї запевнила, що жодних вимог до дiтей у них немає. Як не дивно, але я швидко знайшла спiльну мову з iншими – тут були дiти рiзного вiку: вiд трьох до тринадцяти
рокiв. Мрiючи про подiум, я навiть не здогадувалася, скiльки всього треба опанувати. Саме на дефiле ми вчилися, як правильно ходити, тримати поставу. На заняттях з психологiї я зрозумiла, що треба навчитися полюбити себе такою, якою ти є, у всьому шукати позитивне. З часом мої комплекси почали потроху танути: я вже по-iншому сприймала себе, менi почали подобатися мої веснянки, а надмiрна вага зникала на заняттях з хореографiї. А ще хореограф помiтила, що я маю хорошу пластику та гнучкiсть. З подивом я вiдкрила в собi й акторськi здiбностi.

У модельну студiю я летiла мов на крилах. Викладачi ставилися до нас, як до подруг. Ми навiть дiлилися з ними своїми таємницями. Тут не видавали дипломiв, зате кожного мiсяця у нас вiдбувався новий показ мод. Де ми тiльки не виступали: i на мiських святах, i на конкурсах, i на фестивалях, двiчi побували у столицi. I
щоразу ти виходиш на сцену в гарнiй сукнi з салону чи в одязi з модного бутику. Тепер на моїй сторiнцi у соцмережах безлiч фото з наших показiв!

Уже незабаром моє перевтiлення неможливо було не помiтити. Дiвчата в класi вже не iгнорували мене, а запрошували до своєї компанiї. Але найголовнiше: на мене звернув увагу однокласник, який менi давно подобався. Якось Максим запропонував сiсти разом за парту, потiм провiв додому i зiзнався, що ранiше не помiчав мене, але тепер я дуже змiнилася, вiд мене нiби йде якесь свiтло.

…Вiд того дня, як я прийшла в модельну студiю, минуло пiвтора року. Не знаю, чи стану колись моделлю, але усмiхненою, впевненою в собi дiвчиною я вже стала. Тому раджу всiм, кого “заїдають” власнi комплекси, хто не задоволений собою i цiлим бiлим свiтом, записатися у… модельну школу. От побачите, як рiзко змiниться
ваше життя!

Читайте також: Головні речі, яким варто навчити свою доньку

Галя М., 14 рокiв

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post

facebook