Дозвілля
Сироту може образити кожен…

Базарний день – дощ почав іти з самого ранку, не іти а лити. Вулиці перетворилися на бурхливі потоки, а базарна площа – на голубе море, бо всі поскупали голубі дощовики, а хто не встиг, той заховався в рядах, оскільки там було укриття. В їх числі була і я.

Ось до нашого гурту підходить молода жіночка з малюком років трьох на руках. Заплакана, губи розбиті, лице все в синцях, ліве око геть запливло. Продавщиця зразу ж до неї:

– Що, знов Руслан побив?

Реклама

Жіночка кивнула головою і знов розплакалась.

– Чи в нього немає, де силу діти?! То нехай іде в АТО! Його ж виклали – не пішов, мамка відмазала. Бачте, в нього дитя мале, неначе він до тієї дитини щось докладав. Він же тільки в хату, дитя під стіл лізе з переляку, ти ж уже одну дитину втратила через нього! Та по ньому тюрма плаче. Він думає, як продає шкарпетки та труси, так вважає себе великим підприємцем – засранець. Я ж тобі казала: кинь його і йди! – гнівно вичитувала продавчиня.

– Та куди ж я піду з малою дитиною?

– Та хоч до мене! Он хата батьківська пусткою стоїть. Іди і живи, я з тебе жодної копійки не візьму.

– Він сказав, що як я піду, то знайде мене і взагалі вб’є, – поскаржилася молодичка.

– Чого ж ти не пожалієшся в сільраду, в поліцію?

– В поліції працюють одні його дружки, – каже Людмила (так звали ту молодичку).

– Ти сама, дитино, винна. Була ж у тебе власна хата, – каже продавчиня, – вони ж тебе обдурили. Руслан тебе забрав до себе, казав, що буде на руках носити, а тепер на кулаках носить. На роботу тебе не пустив, щоб господарство гляділа та ще й його матір, якій 55 років, бо вона хвора. А ця хвора за твою хату поїхала на курорт, там одружилася, а через тиждень приїхала – ні грошей, ні чоловіка. Кому така ледацюга потрібна?! Тепер і вона в тебе на шиї сидить. Ось я піду, та видворю її – нехай іде в свою хату! Ну, а за що він тебе побив?

– трохи заспокоївшись, запитала вона Люду.

– За вареники.

– За які такі вареники?

Реклама

– З вишнями, – відповіла Люда. – Прийшов, я поставила борщ – не захотів. Я поставила вареники, а він до мене:

– А мед де?

– Який ще мед? – кажу.

– А у що ж їх мачати? – запитує.

– Та я ж, – кажу, – не знала, пішла б та купила.

– А що ти можеш знати? Як я тебе з бурси взяв?

– А я тобі що на шию не вішалась? – йому відповідаю.

– Ось я тобі увішаю! – і ударив мене в голову. Я впала, а потім став бити ногами, поки я не знепритомніла. Як отямилася, то наді мною стояла свекруха і лила з відра на мене воду.

– Треба, Людо, чоловікові годити, тоді він не буде бити, – стала повчати вона.

– Ах, вона ж гадина! – знов розгнівалася продавчиня. – А вона своєму годила?! Ходив як бомж, робив за себе і за неї й поховала його, як бомжа. Так, Людмило, їдь до мене додому, приїду – розберуся!

Пішла Люда, а продавчиня й каже:

– Оце така жіноча доля, будь вона проклята! Бідна сирота, хто хоче, той і знущається. Напевно, краще б було, якби вона загинула у тій катастрофі!.. Батьки її були моїми сусідами. Крім Людмили в них було ще двоє хлопчиків. І треба ж такому трапитися – всі загинули в ДТП, а Люді було місяць, і її викинуло на узбіччя. Родичів у дівчинки не було, тож попала вона в дитбудинок. Хата стояла, я забирала її на канікули і на свята. Вивчилася на кондитера, вже працювала, та трапилося так, що той варвар її на роботу не пустив…

Дощ урешті стих – усі розійшлись у своїх справах. Через деякий час я знову зустрілася з продавчинею і поцікавилася, як справи у Люди.

– Поки все гаразд, – відказала вона, – свекруха у своїй хаті, а Люду я влаштувала на роботу, сина – в садочок. Руслан же на колінах повзав, щоб я не заявляла в поліцію. Я йому сказала: “Хоч пальцем торкнешся її, загримиш на нари!”

Тоді я кажу:

– А чому він вас слухатиме?

– Бо я депутат на їхній вулиці, – відповіла вона.

Павлина Покришка,

с. Новодобрянка, Добровеличківський район

Читайте також: Не вміє писати, а вже готується до весілля: на Закарпатті одружують 10-річну дівчинку (відео)

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post