Дозвілля
Сповідь: Чоловік мене цілував, а здавалось, що цілуюся з братом

Разом росли, ходили до одного садочка, вчились в  одному класi, потiм — в однiй групi iнституту. Здається, ми з Олексiєм були “приреченi” одружитися.
Мiй перший дитячий спогад — лiзу по драбинi на дитячому майданчику. Впала, подряпала колiно, розплакалась. Та поруч був вiн — подмухав, поцiлував, i вже не боляче. Менi тодi було три роки, Олексiєвi — на пiвроку бiльше.

У школi ми були нерозлийвода. Разом вчили математику i вправлялись цiлуватися на помiдорах. Разом пiдпалили автомобiльнi шини в сусiда, разом вiдпочивали в лiтньому таборi. Та й в iнститутi нiчого не змiнилось — зi солiдарностi обоє вступили на англiйську фiлологiю. Якось, коли вже були на другому курсi, мiй друг раптом посерйознiшав i каже: “Я тебе знаю, як себе, ми разом росли, вчились. А чому досi не зустрiчаємось?” Так нашi стосунки перейшли на новий рiвень. Ми були одне для одного друзями i
коханцями, порадниками i критиками. А коли отримали дипломи –тодi й погуляли пiд марш Мендельсона. Наче й нiчого не змiнилось, ми й далi були гарними друзями.

…Йшов четвертий рiк нашого шлюбу. Нi, я не стала гiрше ставитись до Олексiя, не “пиляла” його, а вiн не почав менi зраджувати. Ми ж з чоловiком були справжньою пiдтримкою одне для одного, але… Ставши дорослою жiнкою, я раптом усвiдомила: дружба — то не кохання. Коли вiн нахилявся, аби мене поцiлувати,
виникало вiдчуття, що я цiлуюсь з рiдним братом. I менi ставало огидно. Iнтимних стосункiв я уникала, як могла, а коли це ставалось — мене гризли докори сумлiння.

Реклама

Згодом i Олексiй став якимсь дивним. Менi здавалося, що вiдчуває те ж саме, що i я….Коли я вперше побачила Юрка, подумала, що таких людей просто не буває. Вiн випромiнював стiльки свiтла, що, здавалось,
заслiпить. Наша туристична агенцiя, в якiй я працювала вже три роки, замовила рекламний буклет, i менi доручили допомагати у всьому фотографовi. Так ми з Юрою провели разом день, другий, третiй. I все — я закохалась.

Це були найнезрозумiлiшi днi мого життя. Серце краялося на частини.
Я хотiла бачити Юрка, просто чути його голос та випадково торкатись руки, тим паче, що вiн вiдповiдав взаємнiстю на цi нiжнi прояви. Але в мене був чоловiк. Чи могла я обманювати найкращого друга! Вiд безвиходi я втекла на море — вперше поїхала вiдпочивати без чоловiка. Думала, за цей час моє серце вгамується, цi новi несподiванi почуття вiдiйдуть, i все буде, як ранiше. Але так не сталося. Я зрозумiла, що мушу поговорити з Олексiєм про розлучення.

Я довго до цього готувалась, пiдбирала слова. А що я могла йому сказати? Що не можу його цiлувати, що не вiдчуваю до нього потягу, що вiн менi як брат? Чи може зразу йому про Юру сказати?
Я боялась його поранити, але брехати далi не було сенсу. Менi допомiг випадок — вiн перевернув з нiг на голову все наше життя– i Олексiєве, i моє.

Мiй чоловiк працював перекладачем, тож клiєнтiв йому вибирати не доводилось. Один поважний пан з Великобританiї приїхав до нашого мiста на дiлову зустрiч, а пiсля неї мав вакацiї на мiсцевiй базi вiдпочинку. Тож i Олексiєвi довелось їхати з ним.

Олексiй нiколи не був бездоганним плавцем, але у водi собi раду давав. Тож коли почув крик про допомогу — одразу кинувся в рiчку. Молода жiнка плавала у водi на надувному матрацi, i її вiднесло доволi далеко вiд берега. Отак вони й познайомились з Юлею. Як згодом розкаже менi Олексiй, вiн тодi теж вiдчув щось
цiлком нове для себе — вона йому дуже сподобалась. Слово за словом — знайшлись i спiльнi iнтереси, а потiм розмови продовжились за кавою вже у мiстi.

Мабуть, так воно мало бути — це сталося якраз тодi, коли я вагалась i не знала, як про це сказати Олексiю. Напевно, такою була воля Господня — вiн дозволив кожному з нас бiльше не мучитись i не мучити одне одного. Тодi ми з Олексiєм щиро поговорили i з чистою душею вiдпустили одне одного — без iстерик чи взаємних звинувачень. Ми вичерпали себе як подружжя, зате назавжди залишили в серцях мiцну дружбу. Так, я розiрвала iдеальний шлюб з другом дитинства, щоб стати щасливою з iншим чоловiком. I колишнiй подякував менi за це!

…Вiдтодi минуло три роки. Сьогоднi я — мама чудової донечки Марiчки i дружина коханого чоловiка Юрiя, а в Олексiя вагiтна дружина — так, саме Юля. Звiсно, ми порушили нашу обiтницю з Олексiєм — бути в горi й радостi до кiнця вiку. Хоча… Навiть нашi сiм’ї сьогоднi товаришують, бо вiдмовитись вiд спiлкування з
найкращим другом я просто не змогла. Знаєте, я нiколи не розумiла, як люди, якi розходяться, можуть залишатись друзями. А тепер збагнула — вони чудово знають i розумiють одне одного, тож тим, хто розiрвав стосунки без скандалiв, дружити нескладно. Та й Юля виявилась чудовою подругою, я їй не одну пораду пiд час вагiтностi дала, та ще й планую хрестити малюка.

Може, ви засудите мене за те, що розiрвала шлюб. А може, потiшитесь, що все у наших сiм’ях сьогоднi гаразд. Хочу сказати лише одне: не бiйтесь самi будувати своє життя — не довiряйте власне щастя чужим ковалям.

Iванка, 29 рокiв, Житомир

Реклама

Читайте також:“МАМИ НЕ ВМИРАЮТЬ”: СОЦМЕРЕЖУ ЗВОРУШИВ ПОСТ УКРАЇНКИ

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post