Події tonuty

Секретар сільської ради захлинулася в озері,а сільський голова чекала її на березі,моторошні потробиці трагедії

Мертвою на воді знайшли 34-річну Галину Пономар, секретаря Озерненської сільської ради (Козелецький район). Жінка загинула , на березі її чекала 48-річна начальниця і родичка (чоловік покійної і головиха — брат і сестра).

— Того дня було Пантелеймона Цілителя, — розповідає озерненський сільський голова Ольга Скоба. — Після роботи ми з Галиною Володимирівною поїхали на озеро Стибин. Свято — на город не підеш, вирішили відпочити. Покійна любила воду, вміла добре плавати. Казала: «Годину плаваю і навіть не втомлююся». Галина Володимирівна могла переплисти ставок, не виходячи на берег, гребти назад.

Взагалі там місце людне. Одного разу моя дитина нарахувала 220 машин з відпочиваючими. Але тоді був будень, людей небагато. Покійна плавала метрів за 200 від берега. А тоді дивлюся — не видно Галини Володимирівни. Туди, сюди — нема. Мій син Богдан з її чоловіком Володимиром у селі взяли надувний човен і почали шукати. Вдалині, наче, виднілося тіло, біліло. Сутеніло. Богдан з Володею і дістали Галину. Спина покійної була ще тепла, сама — біла-біла. Ми намагалися зробити штучне дихання. Але було вже пізно.

На тому озері постійно є утопленики. Кожен рік. Глибина місцями сягає 12 метрів. Старожили розповідають, що перші поселенці збиралися осісти там, біля Стибина. Але почали тонути дорослі, діти, худоба. І перейшли до нашого озера, яке носить назву Святе. У ньому дно, як тарілка, мілке.

Нам лікар пояснював, що є мокре і сухе втоплення (при мокрому — легені повні води, при сухому — води в легенях зовсім трохи). У покійної було сухе утеплення. Отут (показує рукою біля горла) у неї щось перекрило, зупинилося серце — і раптова смерть. Галина Володимирівна не потонула, вона була зверху.

Такого похорону наше село ще не бачило! Місцеві посходилися, з навколишніх Сираїв, Савина, Омелянова, Привітного з’їхалися. Поважали Галину Володимирівну.

Читайте також:МІЖНАРОДНА ДТП: ЛЬВІВ’ЯНИН НАЇХАВ НА ПОЛЯКА

У покійної залишилося двоє своїх дітей, 17-річна Оксана і 12-річний Назар. А ще 8 лютого цього року Пономарі взяли прийомну дівчинку, 17-річну Аллу. Вона — однокласниця Оксани. Її онкохвора мати померла, а батька позбавили батьківських прав. Він ходить по селу, по людях заробляє гроші, але до дитини не тягнеться.

Опіку над Аллою оформив її дядько, мамин рідний брат. Та дитина не вжилася у родині. Відвезли її у притулок, у Ніжин. А Оксана до Галини: «Мамо, ну, як це так? Алла там! Давай її заберемо у сім’ю». Галина Володимирівна казала мені: «Якби не Оксана, я б Аллу, певно, і не взяла». Тиждень чи десять днів Галина з Володею побули в Чернігові на курсах, потім зареєстрували прийомну сім’ю.

Зараз Оксана з Аллою поїхали на навчання у Київ, у медичний коледж. Назарко ходить до школи.

— Галина Володимирівна так чекала чоловіка з АТО! — хитає головою Ольга Григорівна. — А трудівниця яка! Разом з мамою, поки Володя був в АТО, утримували п’ять корів, птицю. А це тижнів за три до біди у них пропала корова; Прийшла з поля, упала і померла.

Поки Ольга Григорівна з болем згадує загиблу, анонімні недоброзичливці пишуть на неї скарги, мовляв, головиха пила з секретарем, бачила, що
Галина Пономар тоне, але не врятувала, не допомогла.

— Я вам скажу, що людям аби тільки облити брудом, — знизує плечима Ольга Скоба. — Сільський голова ніколи всім хорошим не буде. Якщо хтось знає такі факти, чого ж не назвати своє ім’я-прізвище? І будемо розбиратися. А так — що-попало. Ми гуляли не в робочий час, а після роботи, як витягували покійну, присвічували ліхтариком. Я плавати не вмію, у воду не заходжу. А те, що я була на березі в той момент, — не заперечую. Але хто бачив, чи розпивали ми спиртні напої? Про це може знати тільки той, хто сидів зі мною.

Джерело.

Загрузка...

Related Post