Дозвілля
Прожили ми 40 років, а досі чужі: мама казала, що поживу з доброю людиною і покохаю

Н.О., м. Яремче. Життєві історії. “Я вийшла заміж не з кохання. Дуже вже мама просила вийти заміж за “одного доброго хлопця”, “ти поживеш з доброю людиною і покохаєш”. Той хлопець казав, що любить мене. Я й послухалася. Починав до мене говорити і лягати зі мною спати лише тоді, коли був п’яний. Ось така у нас була пара.

Не допомагав мені ні в чому. Йому були потрібні лише гульки та розваги. Поїсти, поспати. Коли ми отримали квартиру, чоловік сказав: “Гуляймо — я собі, а ти собі”. І перейшов спати до іншої кімнати. Почав випивати, приходив і розповідав, які жінки на роботі та як весело їм працювати в кабінетах. Я на це все не звертала уваги, бо і батькам допомагати треба було, і дітей виховувати, і на роботу ходити.

Згодом став прискіпуватися до моєї зовнішності. Все в мені було не так. Принижував мене, як тільки міг, обзивав дуpeпою. Навіть пускав у хід кулаки. А я терпіла.

Все це згодом у мене вилилося у невpоз. Але я й це переборола. Настав час іти на пенсію. Ось тут і почалося.

Читайте також: Не ходіть, дівчата, до ворожок: на мене дивилися очі, сповнені відчаю, туги і безнадії,

“Мені жінки не треба, у мене є телевізор. Без телевізора я би здурів “. Цілими днями спить. “Ти повинна мене любити за те, що я просто є в хаті”, — каже. Але я б хотіла хоч спілкуватися з тим, що є в хаті. У дітей — свої сім’ї, вони живуть окремо. Я не почуваюся жінкою, а лише наймичкою у чоловіка і дітей. Від цього дуже важко морально. Я почала хворіти. Почуваюся пpиниженою.

Чи є вихід? Прожили ми майже 40 років, а досі чужі. Кажу йому: “Якщо ти маєш когось, то йди туди”. А він мовчить. Просто не віриться мені, що так довго я те все теpпіла”.

Реклама

Реклама

Related Post

facebook