Дозвілля

Про силу і жертовність материнської любові в народній творчості

Материнська любов
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В однієї вдови був син-одинак, гарний-ненаглядний, стрункий і кремезний, як дуб. Мати тяжко працювала з ранку до ночі, але щоранку по краплинці збирала росу для умивання сина, а по ночах її натруджені рученьки найтонкішим шовком вишивали йому сорочки. Хотілося матері, щоб син був найкращим і найвродливішим.

Виріс одинак. Став гарним і дужим, красень на все село. Невдовзі одружився з дівчиною небаченої краси. Привів дівчину до рідної хати. Мати не знала як догодити невістці, а невістка не злюбила свекруху. Дивилася на неї з ненавистю, сварила без причини, шкодувала куска хліба.

Тому свекруха переселилася в сарай, голодувала. Але це не заспокоїло жорстоку невістку. Каже вона чоловіку:

— Якщо я дорога тобі і ти мене кохаєш і щоб я жила з тобою, вбий матір, вийми з грудей серце і спали його.

Зачарувала дружина чоловіка своєю вродою, тому й не здригнулася його душа від таких страшних слів. Пішов син до матері і каже:

— Моя дружина наказала мені вбити вас, а якщо я не послухаю, то залишить мене. Мені ж без неї життя не життя. Що мені робити, мамо?

Гірко заплакала мати і відповіла:

— Вчини так, сину, як велить тобі твоє серце.

Пішов син з матір’ю до лісу, назбирав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір. Вирвав з її грудей трепетливе серце і кинув його на жар. Враз вогнище запалало червоним сяйвом, спалахнули високо язики полум’я. син стояв, як укопаний, дивлячись як палає материне серце. Ні жалю, ні страху, каяття не відчув. Та ось відскочила жаринка в обличчя і боляче обпекла його. Скрикнув син. Закрив долонею обпечене місце. Від цього крику стрепенулося материнське серце, яке ще палало на вогні і промовило:

— Синочку, зірви подорожник, він росте біля твоїх ніг і приклади до обличчя. До листка приклади моє обгоріле серце. Якщо біль вщухне, поклади його у вогонь.

Від цих слів син позбувся чарів своєї дружини, заридав, схопив ще гаряче материне серце, уклав його в розкраяні груди, обливаючи пекучими сльозами.

Зрозумів, що ніхто й ніколи не любив і не любитиме його так віддано і гаряче, як рідна мати. А любов матері була такою величною, невичерпною, що серце ожило, а рана зразу ж загоїлась під сльозами найріднішої людини.

Підвелася мати, притулила голову сина до грудей. Тож і кажуть у народі: «Материнська любов — свята і безмежна!»

Материнська любов
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У Синичиному, де берізки шелестять своїм листям і виспівують хори синиць, поселилася лелеча сім’я. Щороку виводили батьки там лелечат, на зиму відлітали і знову повертались. їм було там добре!

Та одного ліга була велика посуха. Ніде не було поживи для лелек. Батько-лелека полетів у пошуках їжі, а мати залишилась з дітьми, оберігаючи їх від спеки і ворогів, Лелечата були зморені голодом, разом з мамою просили у сонця, щоб воно так не пекло, а в неба — щоб дало дощу. Та спека не спадала. Не повертався і батько. Діти вже майже помирали від спраги. Тоді мама-лелечиха вискубла на грудях пір’я і роздерла собі їх. Потекла кров. Діти змочили свої дзьобики у маминій крові і стали веселішими. Вони ожили.

Ось яка вона — материнська любов!!!

Минула й посуха. Лелека-батько повернувся з їжею, та запізно, бо дружини він не побачив. Бачили, як навчав батько лелечат літати. Не покидав їх ні на хвилинку, бо заміняв їм тепер уже двох.

А восени високо-високо піднялися лелеки і десь полетіли. Більше вони не повернулися на це місце.

А синиць розвелося тут ще більше. Тому й назвали цей ліс Синичиним.

Читайте також: Згадайте зворушливу пісню Кузьми “Мам” та подивіться як юний баяніст оригінально виконав кавер версію.

Джерело.

Загрузка...

Related Post