Інститут національної пам’яті підготував до роковин голоду добірку історій про людей, які зуміли реалізуватися, попри травму пережитого у 1932-1933 роках.
Нонна Ауска (1923-2013), письменниця, лікарка. Народилася у родині професора Харківського університету Олександра Федоровського. Голодомор пережила дитиною у Харкові. Після війни працювала лікаркою у Західній Європі. Про пережите у дитинстві написала оповідання “Голодоморня”.
Василь Барка (1908-2003), письменник, перекладач. Родом із Полтавщини, вчителював на Кубані, де у 1932-1933 роках опинився на межі голодної смерті. Голодомор описав у романі “Жовтий князь” – основою для сюжету стала реальна історія української родини, яка вижила. Французька “Ле Монд” у 1967 році визнала його “найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем”.
Катерина Білокур (1900-1961), художниця. Пережила Голодомор у рідному селі на Пирятинщині. У 1946-1947 роках родина Білокур знову голодувала. Під впливом побаченого Катерина написала картину “Цар-Колос”. Пабло Пікассо під враженням її творчості сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!”.
Дмитро Білоус (1920-2004), поет. Народився у селі Курмани на Сумщині – одним з одинадцяти дітей у селянській сім’ї. У 1933 році Курмани занесли на “чорну дошку”. Дмитро врятувався завдяки братові, який забрав його у Харківську трудову колонію Антона Макаренка. Студентом Харківського університету пішов на фронт, був поранений. Після війни став поетом, за збірку “Диво калинове” отримав Шевченківську премію.
Олесь Гончар (1918-1995), письменник, громадський діяч. Народився у селі Ломівка (тепер у межах міста Дніпро). Підлітком завдяки бабусі пережив Голодомор. Його повість про події тих років “Стокозове поле” не друкували, а згодом “виправили” до невпізнання. Свої переживання того часу письменник згодом вилив на сторінках власного щоденника.
Анатолій Дімаров (1922-2014), прозаїк. Народився на хуторі Гараськи на Полтавщині у заможній родині місцевого вчителя. Їх розкуркулили, батьки змушені були розлучитися. Щоб вберегти дітей від репресій, мати змінила їм прізвище. Дімаров був одним із перших письменників у підрадянській Україні, хто почав писати про колективізацію, розкуркулення, Голодомор. За роман “Біль і гнів” отримав Шевченківську премію. Справжнє прізвище – Гарасюта – назвав тільки після відновлення незалежності України.
Опанас Заливаха (1925-2007), живописець, дисидент. Народився у селі Гусинка на Харківщині. У 1933 році його сім’я, рятуючись від голоду, зуміла втекти на Далекий Схід до родичів. Уже дорослим митець знову відкрив для себе українську культуру, створив кілька картин про Голодомор.
Левко Лук’яненко (народився 1927-го року) – громадсько-політичний діяч, дисидент, політв’язень, відбув у тюрмах і таборах 25 років, ще 5 на засланні. Народився у селі Хрипівка на Чернігівщині. Від голодної смерті навесні 1933-го врятувався завдяки батькові, який приховав трохи картоплі. Став співавтором “Декларації про державний суверенітет України” та “Акту проголошення незалежності України”. Голова асоціації дослідників голодоморів в Україні.
Євгенія Мірошниченко (1931-2009), оперна співачка. Народилася на Харківщині. Маленькою дівчинкою вижила під час Голодомору, тому що батько працював механізатором на місцевій МТС. Протягом 40 років була примадонною Національної опери у Києві. Виступала на сценах країн Європи, Близького Сходу, Канади, США, Японії, Китаю.
Микола Руденко (1920-2004), поет, філософ, правозахисник. Народився у селі Юр’ївка на Луганщині. Батько загинув у шахті, а вже під час Голодомору продуктовий пайок за загиблого шахтаря врятував цілу сім’ю. Після війни став одним із офіційних поетів. Згодом приєднався до визвольного руху, за дисидентську діяльність отримав вирок – 7 років таборів та 5 років заслання. Голодомор описав у поемі “Хрест”, поезіях і споминах.
Євгенія Сакевич-Даллас (1925-2014), модель, громадська діячка. Народилася на хуторі Кам’яна Балка на Миколаївщині. Її батьків – заможних селян – репресували та вислали до Сибіру у 1931 році. Євгенію виховували старші брати, також жила у притулку. Після війни жила в Європі та США, зробила кар’єру фотомоделі. Своє життя описала у книзі “…Не вмирає душа наша: доля сироти з українського Голодомору”.
Іван Світличний (1929-1992), літературознавець, перекладач, дисидент. Світличні жили у селі Половинкине на Луганщині. Для порятунку сім’ї мати подалася на заробітки на Донбас. Закінчивши з відзнакою Харківський університет, Іван Світличний працював у наукових інститутах і видавництвах, став одним із найвідоміших молодих нонконформістських критиків. За участь у визвольному русі його жорстоко переслідували.
Михайло Сікорський (1923-2011), історик, краєзнавець, творець заповідника “Переяслав”. Народився у Чигирині, залишився сиротою. Після закінчення історичного факультету Київського університету очолив краєзнавчий музей у Переяславі-Хмельницькому. Створив Музей хліба, окремий розділ якого присвячений Голодомору.
Читайте також: РОЗСЕКРЕЧЕНІ АРХІВИ: ЯК ПІСЛЯ ГОЛОДОМОРУ НА ДОНБАС ПЕРЕСЕЛЯЛИ РОСІЯН
Олекса Тихий (1927-1984), філософ, філолог, політв’язень. Народився на хуторі Їжевка на Донбасі, дитиною пережив Голодомор. Закінчивши філософський факультет Московського університету. За критику радянської влади, протести проти окупації Угорщини, вимоги припинення русифікації тричі був арештований, помер в ув’язненні. Співзасновник Української гельсінської групи, доводив, що Голодомор був геноцидом українського народу.
Борис Хандрос (1923-2006), кінодраматург, журналіст, письменник. Голодомор пережив у Бердичеві завдяки “делікатесам” матері – “млинцям” з макухи, затирухи, заправленим кропивою. Пережите відтворив у декількох документальних фільмах, упорядкував збірку “Смертні листи” із сотнями листів українських селян до партійного керівництва.
