Без рубрики

Петра і Павла: Як святкувати і що треба їсти

За народним календарем 12 липня – день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла

Святом Первоверховних апостолів Петра й Павла завершується, цикл великих свят, що припадають на період літнього сонцестояння, пише Depo.Закарпаття.

Святом Петра закінчується Петрівка — піст, що тривав упродовж кількох тижнів. Як було сказано вище, цього посту дотримувалися не так суворо, як Великого посту і Пилипівки. Запаси борошна і круп добігали кінця, а до нового врожаю було ще далеко. На Волині говорили: “Петрівка — на хліб катівка”. Тому під час косовиці й початку жнив сили підтримували скоромними стравами, особливо в найтяжчі робочі дні. Щоправда, до раціону вводили багато свіжої зелені, молодої городини, картоплі й грибів. Варили зелений борщ, робили холодник (холодний борщ), голубці в молодому буряковому листі.

Гуцули вважали добрим знаком, коги свято Петра припадало на середу, — тоді слід було чекати гарного року. Від цієї прикмети виникла приказка: “Не усе в середу Петра, а є в іншу днину”.

Свято Петра дуже шановане серед українців. До цього дня білили і ошатно вбирали хати, образи прикрашали свіжими рушниками, підмазували долівку, білили та розмальовували піч. До церкви йшли у святковому одязі, дівчата плели, вінки з волошок і маків Петро й Павло вважалися покровителями скотарів, тому до свята для пастушків обов’язково пекли мандрики (мандриґи) із сиру.

Читайте також: У США вчені розробили “безперебійне” джерело вина

Сир з кислого молока — давній кулінарний винахід. Згадки про нього зустрічаються у старовинних культурах. В Україні сир готують і для повсякденного, і для святкового харчування. На Петра обов’язково пекли сирні мандрики. У різних регіонах вони мали різні варіанти, але основною формою цього печива були пампушки з пшеничного борошна, сиру, яєць, масла. Про їхню назву розповідали легенду, начебто, коли святі Петро й Павло мандрували світом, їхньою головною їжею були саме мандрики.

Після Петра вже переставала кувати зозуля, тому говорили: “Зозуля мандрикою вдавилася”. За легендою, вона була покарана. Колись їй вдалося вкрасти мандрику у святих, і печиво не принесло їй користі. Тепер після Петра зозуля мовчить. Про неї часто згадують і у петрівчаних піснях, висловлюючи співчуття зозуленятам, бо їхня мати, відкладаючи яйця в чужі гнізда, залишає своїх дітей сиротами.

Почути кування зозулі після Петра вважалося лихим знаком, тому говорили: “Нехай зозуля кує до Петра, а на Петра ми її мандрикою вдавимо”.

Мандриками розговлялися після повернення з церкви; роздавали їх дітям, які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів; наділяли пастухів і підпасків. Вірили, що з’їдена на Петра мандрика рятуватиме людину від лихоманки протягом року.

Пастухи до свята зберігали незайману ділянку луки чи лісу, де залишалася особливо соковита трава. Коли на Петра корови, кози й вівці добре напасалися на паші, то це мало віщувати всіляке добро. Бички мали б гарно набирати вагу, корови, кози й вівці давати багато молока, і взагалі худоба після цього повинна була добре плодитися. Часто пастушки, зібравши ранком мандрики та інші харчі й вигнавши скотину на пасовисько, в обід влаштовували бенкет: розкладали багаття, смажили сало, діставали огірки, часник, хліб і їли все це, закусуючи мандриками.

Літо було тією порою, коли чумаки ходили за сіллю до Криму. Ці подорожі могли тривати до кількох місяців. Тому кулінарна традиція українців знає страви, що готувалися не у стаціонарних умовах — у печі, а на різного типу відкритих вогнищах: кабицях, таганах. Користувалися такими вогнищами й пастухи, рибалки, мисливці. Харчувалися здебільшого свіжовпольованою дичиною чи щойно зловленою рибою. Пастухи готували також баранів чи ягнят.

Джерело.

 

Загрузка...

Related Post