Від початку своєї президентської кампанії понад рік тому Дональд Трамп перевершив усі очікування. Мало хто думав, що він візьме участь у виборчих перегонах, а він узяв. Мало хто думав, що він підніметься в рейтингу громадської думки, а він піднявся. Мало хто думав, що він виграє бодай якісь праймеріз, а він виграв. Мало хто думав, що він обійде всіх і номінуватиметься як кандидат від Республіканської партії – а він це зробив.
Нарешті, здавалося неможливим, щоб він усерйоз змагався за прихильність усього народу на виборах, не кажучи вже про те, щоб перемогти. Нині ж його обрано наступним президентом США.
Ось п’ять причин, які дозволили йому досягти результату, неочікуваного для більшості і незбагненого для багатьох.
Білі виборці за Трампа
У штатах, де результати вважалися непередбачуваними, жереб було кинуло на користь Трампа: один за одним, до нього відійшли Огайо, Флорида і Північна Кароліна.
Це лишало пані Клінтон надію на штати, в яких її перемога була ймовірною, хоча й непевною, – преса охрестила ці штати “синім захисним екраном” (англ. blue firewall). І захист було пробито.
Перемога лідерки демократів великою мірою лежала на плечах Середнього Заходу. Ці штати десятиліттями підтримували Демократичну партію, частково завдяки чорношкірим виборцям і білим представникам робітничого класу.
Ці білі представники робітничого класу, особливо люди без вищої освіти, як чоловіки, так і жінки, масово відмовились від своєї демократичної орієнтації. Натомість своє слово сказали виборці з сільської місцевості – громадяни, що давно почувалися непомітними для істеблішменту і забутими елітою з узбереж, нині з’явилися на дільниці у великій кількості.
Вірджинія та Колорадо встояли, але Вісконсин упав – а з ним і надії пані Клінтон на президентство. У підсумку, не виключено, що пані Клінтон матиме більше прямих голосів виборців – за рахунок сильної підтримки у Каліфорнії, Нью-Йорку тощо, а також програшу з меншим розривом, ніж очікувалося, у “яскраво-червоних” штатах, наприклад, у Юті. Втім, циклон Трампа вдарив туди, де це було необхідно. І вдарив зі страшенною силою.
“Тефлоновий” Дональд
Пан Трамп принизив шанованого ветерана війни Джона Маккейна. Він вступив у сварку з каналом Fox News і його популярною ведучою Меґін Келлі. Він повівся вкрай агресивно, коли його спитали, чому він колись насміхався над зайвою вагою переможниці конкурсу краси родом із Венесуели.
Він удавано вибачився, коли в інтернеті з’явилося відео, де він вихваляється своїми чіпляннями до жінок. Він ледь видряпався з трьох президентських дебатів, на яких показував явно постановні номери. Усе це не мало жодного значення. Хоча після найбільш обурливих епізодів його рейтинг падав, невдовзі він спливав на поверхню, як корок, що не тоне у воді. Можливо, суперечливі ситуації ставалися так раптово, що не мали часу на розвиток. Можливо, пан Трамп – така сильна постать, що скандали для нього – як об стінку горохом. Хай там як, він виявився куленепробивним.
Аутсайдер
Він змагався з демократами. Він змагався із силами всередині власної партії. Він переміг їх усіх. Пан Трамп побудував собі престол із черепів опонентів-республіканців. Дехто з них – Марко Рубіо, Тед Круз, Кріс Крісті та Бен Карсон – врешті-решт зігнули перед ним коліна. Найстійкіші же, зокрема Джеб Буш і губернатор Огайо Джон Кейсік, тепер відіграють у своїй партії роль спостерігачів. А як щодо решти впливових гравців-республіканців, від спікера Палати представників Пола Раяна і далі вниз? Пану Трампу не знадобилася їхня допомога – можливо, він і переміг саме тому, що тримався від них на відстані.
Те, що Трамп громив усіх, нагородило його аурою незалежності у той час, коли значна частина американської публіки засуджувала Вашингтон (хоча й не настільки, щоб не переобрати більшість із членів Конгресу, які балотувались на наступний термін).Цей настрій вловили й інші політики національного рівня – наприклад, демократ Берні Сандерс, а також пан Круз. Утім, ніхто не втілив його у життя краще, ніж Трамп, і це дозволило йому завоювати Білий дім.
Фактор Комі
Опитування погано відбивали настрій та уподобання електорату, особливо в штатах на Середньому Заході. Втім, в останні дні перегонів навіть вони показували, що пан Трамп має реальні шанси перемогти. Ці шанси були менш реальними два тижні тому, аж поки директор ФБР Джеймс Комі не оголосив, що відновлює розслідування приватного електронного листування Гілларі Клінтон. За опитуваннями, найбільше позиції Трампа посилилися за кілька тижнів між отим першим і другим листами пана Комі – у другому той заявив, що кладе матеріали розслідування в шухляду.
Схоже, за цей час пану Трампу вдалося укріпити свою базу, повернувши до себе блудних консерваторів і розбивши надії пані Клінтон на красиве останнє слово до виборців. Звісно, дії Комі не мали би жодного значення, якби Клінтон тримала все робоче листування на серверах Держдепу. Тут уже ніхто, крім неї, не винний.
Довіра до власної інтуїції
Пан Трамп провів найбільш нестандартну політичну кампанію; та, як виявилось, йому було видніше, ніж всім експертам. Він більше витратив на брендовані кепки, ніж на рейтингові опитування. Він навідався у такі штати, як Вісконсин і Мічіган, які, на думку експертів, були для нього недосяжними.Він проводив масові заходи замість того, щоб стукати у двері до кожного чи спиратися на акції “Віддай свій голос!” Він провів суперечливий, часом хаотичний загальнонаціональний з’їзд партії, кульмінацією якого став його спіч подяки за номінацію – найпохмуріший у сучасній американській політиці. Він витратив на президентські перегони значно менше, ніж пані Клінтон, як і на республіканські праймеріз порівняно з конкурентами. Він перевернув з ніг на голову загальноприйняту мудрість щодо того, як стати президентом.
“Тямущі люди” бурхливо висміювали всі ці рішення і багато інших. Втім, у кінцевому підсумку, його рішення спрацювали. Пан Трамп і його довірені особи – його діти та кілька обраних радників – сміятимуться останніми. І робитимуть це в Білому домі.
Читайте також: Де і як живе Дональд Трамп. Розкіш вражає (фото)
